24.3

***

Від порту поспішали люди: кілька тутешніх чиновників, чоловіки в мундирах розшуку, сам начальник, навіть розпатланий Баміал, на чию шхуну закінчували грузити припаси. Тіло убитого повезли в морг, роззяв відігнали, губернатор із подвоєною охороною вирушив до магістрату.

Пізніше нападника впізнали як втікача, що брав участь у невдалому замаху дев'ятсот тринадцятого року. Зв'язків із місцевою злочинністю він не мав, і його вважали звичайним месником. «Випалювача» похвалили за пильність, вилаяли за вогнепальну зброю, потім ківірські розпорядження досягли розшуку і настав час ухильних вибачень.

Через цей замах справа Уфіна тимчасово відійшла на задній план. Міське управління гуло від нових пліток, нишпорки займалися тим, що сталося на пляжі, Рада поводилася надзвичайно тихо.

***

На столі Мавка припадали пилом ордер на арешт Нікаели Уфін і повістка для надання свідчень. Який із документів використати спочатку, він поки не вирішив.

У ейрони було пристойне алібі – об одинадцятій вона мучила розшук, благаючи про карету. Жінка не мала мотиву – вони з чоловіком нехай і не жили душа в душу, але й не ворогували. Їхні стосунки текли рівно, без шалених пристрастей і смертельних образ. Наніт та Нікаела створили ідеальну сім’ю для пристойного суспільства. Наніт отримав гарну дружину з манерами природженої ейрони, Нікаела – супутника життя, за яким могла почуватись як за кам'яною стіною. Навіщо їй руйнувати власний затишний світ?

Якби не плед, що незрозуміло як опинився на місці злочину, вона уникнула б підозр. Класичне «дружина вбиває чоловіка заради грошей, через ревнощі, від образи, зі страху» не стосувалося родини Уфіна. Навпаки, смерть Наніта позбавила ейрону практично необмеженого доступу до грошей Ради.

Ревнощі? Уфін бачив лише вигоду і не ризикував би статусом, вплутуючись в інтрижки.

Особиста ворожнеча? Начальник нишпорок вважав, що той шлюб був заснований на респектабельній байдужості і загалом Нікаелі начхати на чоловіка.

Самооборона? У Мавка знайшлося безліч заперечень проти цієї теорії, включно зі, знову-таки, алібі, але йому лізло в голову одне: «З якого дива Уфін мав напасти на дружину, а потім чекати смерті, не кличучи на допомогу?».

Ех, якби не плед… Однак цей доказ був незаперечним. Ейрона повинна багато чого пояснити, і неважливо, що вона у скорботі.

Нишпорки прийшли за Нікаелою вранці наступного дня. Їх зустрів лікар Чейна. Войовничо перегородив двері й оголосив, що не дозволить допитувати свою пацієнтку. Надав довідку з довгим переліком хвороб ейрони: як діагностованих, так і можливих. Перші відрізнялися від других тим, що давали шановній пані шанс прожити ще кілька тижнів, тоді як інші запевняли: їй судилося померти… кхм, судячи з прогнозів, приблизно вчора.

Список викликав чимало усмішок та обурень. На жаль, хоча компетентність Чейни не заперечувалася з тієї простої причини, що в неї ніхто й ніколи не вірив, його ліцензія дозволяла відкласти візит розшуку на невизначений час.

– Прогресуючий нервовий розлад на тлі гострого запалення дихальних шляхів, – глибокодумно прочитав Мавк висновок лікаря, який доставили йому в кабінет майже без смішків. – Гарно звучить. А колись казали простіше: істерія і застуда.

Ясан Брікк, що саме зображував бурхливу трудову діяльність, занурившись у матеріали справи, ледь помітно здригнувся, та все ж утримався від перемивання чужих кісток.

– Вроджені вади серця, брадикардія, аритмія, передінфарктний стан, набутий порок серця, тахікардія, постінфарктний синдром… Емм, це лиш мені здається, що Чейна, не мудруючи, переписав у графу «Діагноз» зміст підручника з медицини? Дивно, що номери сторінок не проставив.

І знову «випалювач» залишив зауваження співрозмовника поза увагою. Педантично склав переглянуті папки, дістав із ящика біля своїх ніг нові, уткнувся в них носом…

– Підозра на ботулізм. Ну-ну. Симптоми малярії. Хронічне недосипання, перевтома, недоїдання. Рекомендовано повний спокій. Угу, дякую, що не вічний… Ага, спокій і постільний режим. Заборона відвідування, бажано залучити доглядальницю. То який напрошується висновок?

Брікк нарешті зволив помітити Мавка. Відірвався від паперів, пронизав його неприязним поглядом.

– У пані Уфін слабке здоров'я? – припустив похмуро.

– Час вигнати Чейну! – Начальник розшуку покинув крісло і наполовину висунувся з вікна, підставляючи лице вітру. – Я розумію його активність, слово честі. До речі, ви ж не подумали, що він видав цю петицію – кивок на залишений на стільниці список, – за хабар? Ні-ні, благаю вас, не треба інсинуацій! Чейна щирий у своїх прагненнях. Допомогти, захистити, вилікувати… Останнє найстрашніше. Одна річ – діагностувати все, що спадає на думку, а інша – намагатися це лікувати.

Зеленувато-карі, у денному світлі майже жовті очі «випалювача» спалахнули розумінням.

– У ейрони немає шансів вижити, – зауважив він без співчуття. – Шазілір – жорстоке місто.

Мавк із зітханням повернувся на своє місце.

– Спина мене доконає, – поскаржився похмуро. – Довго сидіти шкідливо, знаєте?

– У вас є аж дві лікарні.

– І один державний лікар із ліцензією, до якого дурний закон спрямовує не менш дурних законослухняних чиновників. Впевнений, біль милосердніший за Чейну. І ви, Ясане, себе не шкодуєте. Чуєте годинник? Обідня перерва. Вже бували у магістратській їдальні? Запрошую.