24.2

– Розпущена? Тепер так називають «знищена дощенту»? – обурилася Міка. – Зняти з балансу, жодних пільг… Ой, згадала! Поштовий корабель попрямував до Медона, тому що тамтешні верфі державні, тобто для них безкоштовні! – Вона перевернула лист. – Боги, а тут що?

– Переловити і стратити? – судячи з пригніченого тону, Даріан не жартував, припускаючи найгірше

– Допомогти з освітою, профорієнтацією та працевлаштуванням! Це не може бути правдою, Ріане! Хіба що… Як гадаєш, Торіал хоче, щоб прокляті гарували заради держави? Намагається зробити їх законослухняними членами суспільства? Сподіваюся, це правда!

– Шазілір стане експериментальною зоною? – зітхнув Керрейт. – Ну гаразд… Ні, я серйозно! Це мене влаштовує. Ми впораємося. Доведемо, що нема різниці між обдарованими та звичайними людьми.

Підошви губернатора потонули в піску, що роз'їхався під ногами, і Даріан плюхнувся в теплі хвилі, які набігали одна за одною. Ошелешено повернувся, зловив порцію бризок, відсахнувся…

– Ніколи не грався на пляжі, Ріане? Я теж, чесно кажучи. Але я часто дивилась, як веселяться інші.

Він розреготався. Сяк-так вибрався на сушу, мигцем глянув на свій мокрий одяг, коротким кивком зупинив охоронців, що кинулися до нього на допомогу і застигли за кілька кроків.

– Ходи сюди. – Даріан простяг Міці руку з явним наміром смикнути до себе. – Вода така тепла!

– Не раджу повертатися в дитинство.

– Психіка Тимора це переживе.

– А щодо хлопця зі зброєю я не впевнена.

Губернатор зобразив переляк і, зрушений невблаганною хвилею, знову з'їхав на пів кроку ближче до моря, де його пальці неспішно пройшлися шаром дрібних черепашок, що покривав пісок.

– Під водою вони яскраві й блискучі, – промовив Даріан тихо, – але на суші стають тьмяними. Ніколи не помічав різниці. Давай зберемо найкрасивіші. Просто так. Тільки тому, що раптом захотілося.

Це було незвично й обнадійливо. Наче крихта нормального життя дісталася навіть Нелюду. І проклятій – за компанію.

Чи заради надії?

Хвиля підхопила конверт, понесла вдалечінь як паперовий кораблик. Міка жбурнула на воду другий, третій, четвертий…

Її переповнювала радість.

Світ не рухнув.

Зіткнення у «випалювачами» залежить від обставин, а не від наказів далекої столиці.

У Шазілірі не буде вогнищ.

«Я щаслива», – раптово зрозуміла вона.

Попереду безліч труднощів, але їх можна вирішити. Майбутнє існує… хоч би до зміни уряду.

– Сподіваюся, Торіала не почне хитати з однієї крайності у іншу, як Флеріана.

– Просто повірмо в це, Ріане. Я хочу вірити.

Пінна хвиля облила Керрейта з ніг до голови, проте він і не ворухнувся. Сидів на піску, вдоволено жмурився на сонце, з подивом розглядав відшліфовані морем шматочки скла, схожі на дорогоцінні камінці.

Міка сіла поряд, нахилилася ближче до нього.

– Нагадай-но, що заважає мені поцілувати тебе тут і зараз? – вимовила його ж фразу.

– Вогнепальна зброя? Чи той псих, що її має?

Вона широко уміхнулася.

– Правильна відповідь – нічого. – Її дихання збилося. – Досить уже вигадувати відмовки. А люди на пристані… Потерплять.

Але спостерігачам не судилося зазнати культурного шоку від подій на пляжі.

Пролунав постріл.

Оглушливий звук ударив по барабанних перетинках, злякав чайок, змусив когось злякано скрикнути, а когось – закричати від болю.

Даріан штовхнув Міку додолу, не розбираючись, хто і на кого нападає. Притис до в'язкого піску, затулив від берега, і лише тоді підвівся на ліктях, оглядаючись.

Хлопець із вогнепалом стояв на тому самому місці, хіба що зброю тримав у руці, а не за поясом. До нього стрімголов мчали магістратські охоронці. Тимор теж важко крокував до моря з явним наміром переконатися, що в пані доглядачки усе гаразд. У всіх сенсах.

А на кам'янистій ділянці узбережжя за кілька десятків кроків від конвертів, що гойдалися на хвилях, стогнала огрядна жінка. Її чорна сукня розкинулася по землі зламаними крилами, грубі туфлі валялися осторонь, розпатлана зачіска затуляла обличчя.

Біля неї виднівся невеликий арбалет – із тих, які не характеризуються далекобійністю, проте зручно ховаються в широких рукавах. Тетива була натягнута, болт нахабно цілився в пару, що втратила обережність і надумала вдатися до романтики.

– Це якась божевільна? – прошепотіла Міка, відштовхуючи губернатора. – Що відбувається?

Жінка затихла. Один із охоронців відкинув чоботом зброю і притиснув пальці до її шиї, намацуючи пульс. Завмер на мить, потім заперечливо хитнув головою. Відкинув густі кучері, щоб заплющити мертвій очі, й вражено вимовив кілька нерозбірливих фраз із солдатського лексикону, виявивши під пеленою волосся безсумнівно чоловічу фізіономію

– Вибач, Мишко. – Даріан підвівся і допоміг Міці встати. – Гадаю, ні ти, ні Рада, ні покійний Уфін тут ні до чого. Це моє життя нагадало про те, що не треба вірити в дива.