22.3

***

– Люба моя пані доглядачко, ви якраз вчасно!

«Я ж просто йшла мимо», – трохи наполохалася Міка.

Але Мавка, що вартував на лаві за високим кущем, це, схоже, не турбувало. Він квапливо придріботів до неї і вказав на непримітні двері в бічній стіні розшуку, що вели до сховища доказів.

– Не хочете взяти участь у слідчому експерименті? – запропонував несподівано. – Ваша кмітливість допомогла б у підготовці матеріалів звинувачення.

– Проти Рейна? – холодно уточнила Міка. – Вибачте, ні.

Начальник нишпорок гірко ахнув, підхопив її під лікоть. У відблисках сонця та світлі рано запалених ліхтарів його обличчя здавалося сумною маскою, незважаючи на усмішку.

– Благаю, не будьте такі категоричні. Вбивця – це вбивця, хоч він і може викликати співчуття…

– Рейн не вбивця, – обірвала Міка, висмикуючи руку.

Мавк відступив на крок.

– Я читав записи. На його рахунку щонайменше десяток людей.

– Але не Уфін. – впевненість міцніла з кожною миттю. – Не той, за кого його судитимуть.

– Десять трупів! Десять! Які ще потрібні докази? Суддя одразу зрозуміє, з ким має справу!

– Суддя? Чи не плануєте ви передати ті листи до суду, пане Мавк? – пролунало глузливо.

Начальник розшуку кивнув, підтверджуючи зовсім абсурдне припущення:

– Їх підшито до справи. А що?

– Ваше право. Я не братиму в цьому участі.

Міка попрямувала до магістрату, але невдовзі не витримала, озирнулася. Мавк стояв на тому самому місці й ніби щиро не розумів її упертості. Відверто кажучи, тієї миті вона й сама себе не розуміла.

– Тож якщо я напишу рукопис про дівчину на ім'я Лора, додам туди звірячі вбивства, чаклунство та розпусту, мене теж судитимуть за вигадані злочини? – запитала, перекрикуючи щебет вечірніх птахів.

– Ні. – Мавк відкрито здивувався. – Ви ж не Лора.

– То ж і Коньяр Терн – не Рейн Морн! У вас немає доказів, є тільки слова людини, що ховалася від дітей у собачій будці. Будь-який нормальний захисник рознесе звинувачення вщент! Можливо, Рейн проведе кілька місяців у закладі для душевнохворих, проте на шибеницю його не відправлять!

Головний нишпорка розвів руками, ніби дивуючись, навіщо взагалі сперечатися через таку дрібницю, як якийсь божевільний волоцюга.

Байдужість вивела Міку з рівноваги. Суд триватиме довго, за цей час історія Уфіна забудеться і втратить гостроту. Якщо Рейна визнають хворим із психічними відхиленнями, буде взагалі чудово – на нього спишуть багато всякого. Розслідування припиниться, питання зникнуть самі собою.

– Експеримент, кажете? Що він має довести?

Як з'ясувалося, майже нічого. Нишпорки ніяк не могли збагнути, яким чином куточок пледу відірвався і застряг під столом. Проблема полягала в тому, що щільна тканина вискакувала з-під ніжки неушкодженою, бо ж столи в магістраті були досить легкими, та й додаткової ваги на стільниці Уфіна не знайшли.

Хтось припустив, що плед упав на підлогу, а потім поранений Наніт оступився і штовхнув стіл, зачепивши ніжкою краєчок тканини. Очільник Ради впав на папери, додавши столу ваги, а злочинець спробував видерти доказ і залишив блакитний клаптик.

Один із хлопців (приблизно тієї ж комплекції, що й покійний Уфін) сумлінно виконував роль жертви, інший тяг плед. За пів години мук у різних позиціях вони зуміли хіба що надірвати щільну тканину, та й усе.

– Що скажете? – запитав Міку Мавк, завівши її в сховище доказів і коротко описавши ситуацію. – Є ідеї від молодого покоління? – Його очі хитро поблискували. – Свіжий погляд на загальну картину?

– Якесь лезо і бажання кинути тінь на Нікаелу. – Наче в розшуку самі не обдумали цю найочевиднішу версію десятки разів! Молоде покоління, ха! Якого помийного демона їм треба насправді? – Або лезо та бажання залишити підказку, попри наказ знищити доказ. Можливо, банальна жадібність, докори сумління і, звісно ж, лезо. Вирішуйте самі.

Зморшкувате обличчя начальника розшуку скривилося від невдоволення. Висушена роками рука ковзнула у внутрішню кишеню мундира, витягла дві золоті монети.

– Тримайте, хлопці. – Гроші дісталися нишпоркам, що експериментували зі столом. – Ви виграли. Даремно я поставив на «випалювачів». Міловіко, будьте ласкаві, поясніть старому, чому вам теж спало на думку те останнє припущення?

Міка відпихнула носком туфлі плед, покритий коричневими плямами, – для досліду використовували той самий, витягнутий із фонтана.

– Кабінет обшукували люди з Ради, – промовила, з цікавістю оглядаючи приміщення, заповнене ящиками з наліпками. – Вони наробили багато галасу, але потім з'ясувалося, що й після них там хтось був. Він перевернув кабінет догори дном. Навіщо?

– Шукав листа, – припустив Мавк.

– Не сумніваєтесь у вині Рейна? А я впевнена, що річ у грошах. Кожен знає, Рада дуже багата. Почався переполох, і хтось вирішив трохи поживитися. Золота не знайшов, зате на підлозі валявся розкішний плед. Нащо лишати шматочок, я не уявляю. Можливо, щоб совість не мучила через вкрадений доказ.