21.3

***

Годинник не встиг показати восьму ранку, а Лонс уже вештався біля воріт особняка губернатора, причому не один. Згорток світло-зелених мережив на тонких рухливих ніжках підстрибував і крутився навколо нього, зрідка демонструючи сховане у рюшах личко.

Охорона після нічних подій спала особливо міцно, та ворота молодому Уфіну відчинила без зайвих слів.

Садівник, побачивши у своїх володіннях мале непосидюче диво без передніх зубів, зворушився настільки, що утримався від бурчання через надламану акацію.

Рітта якраз правдами і неправдами гнала замурзаних доньок умиватися, тож сприйняла появу чистенької ввічливої ​​дитини як знак небес і помчала вбирати своїх дітей, переживаючи через їхнє майбутнє навчання і проклинаючи вчителя, що перед утечею засмердів будинок димовими експериментами.

Кухарка миттєво записала візитерів у категорію довгоочікуваних гостей і посадила їх у їдальні з твердим наміром пригостити всіма сьогоднішніми кулінарними шедеврами.

Зініелі сподобалась концепція глибокої миски з варенням і свіжих млинців у необмеженій кількості. Лонс морщив ніс, проте не наважився відкрито протистояти натиску огрядної жінки з ополоником і почав жувати з мученицьким виразом обличчя. Втім, третього млинця він запхав у рот цілим, а після п'ятого навіть забув про невдоволені зітхання.

Коли Міка приєдналася до них, ласощі зникали швидше, ніж кухарка встигала міняти сковорідки на плиті.

– Ось. – Лонс відразу вказав на сестру, – Уродилось якесь таке неправильне, – він стишив голос. – Убиває поглядом. Не одразу, – додав за мить. – Не людей.

Міка зраділа, що не встигла нічого відкусити, бо ж від таких новин недовго і вдавитися.

– А кого? – прохрипіла, опановуючи власне дихання.

Просто над столом їй продемонстрували жерстяну коробочку з дохлими пуголовками.

– Дивилася на них пів години, і жоден не вцілів! – поділився спостереженнями Лонс.

– На сонці? Без води? На гарячій поверхні? – Міка дратувалась, коли будь-що намагалися пояснити чаклунством.

Молодий Уфін закрив коробку, викинув у відро для сміття й недбало погладив Зініелу по голові.

– Не воно? – уточнив з ноткою розчарування.

– Взагалі не те. – Злитися на нього не виходило. – Спостерігайте далі.

– Тобто залишити її вам на сьогодні не можна? – нахабно поцікавився Лонс. – Ну, для дослідів чи щось таке?

– Це погана ідея, – відрізала Міка,  зрозумівши, до чого ця вистава. – Я зайнята. В мене справи.

– І які ж? – Питання супроводжувалося безневинним поглядом.

«Рейна заарештовано. Він практично зізнався у присутності свідків. Нехай не у вбивстві, але цього вистачить для суду. А суддя, звісно, ​​поспішить закрити справу. Всі задоволені, справедливість тріумфує… А справжній убивця живе собі на втіху, ніби нічого й не сталося».

– Важливі. Чому Зініела з вами, Лонсе?

Міці в два голоси пояснили, що вихователька підхопила «свинку», заміну їй поки не знайшли, а Нікаелу мучить жахлива мігрень і займатися дитиною вона не в змозі.

– Кхе-кхе!

Довелося перервати обговорення здоров'я ейрони – Рітта привела до їдальні дочок: причесаних, у нових сукнях, з яскравими стрічками у волоссі та непривітними личками.

– Цей? – зневажливо підняла брови старша з дівчаток.

– Фу, – ще різкіше виразилася середня.

– От лайно, – чесно висловила свою думку молодша, за що дістала від матері по м’якому місцю.

Лонс зробив здивовані очі і тихо запитав:

– Діти губернатора?

«Керрейту двадцять шість, і це знає все місто. Корі скоро десять, але вона висока, їй можна дати одинадцять чи дванадцять. Порахувати та зробити висновок релігія не дозволяє?».

– А якщо ні, ви вважатимете їх невідповідною компанією для Зініели?

Саме це читалося на фізіономії ейрона, проте вимовити думки вголос він не наважився.

– То можна залишити тут Зіні? Їй буде весело. Вона ніколи не гралася з однолітками.

«Тобто ти готовий прилаштувати її куди завгодно, аби лиш не наглядати за нею цілий день», – здогадалася Міка.

Підоспіла нова партія млинців. Рітта пішла допомагати на кухні, її дівчатка кинулися за стіл. Безтурботно потіснили Лонса, вихопили миску з варенням з-під носа Зініели… Кожна нагородила молодого ейрона принизливим поглядом, середня ще й мстиво зачепилася за його витягнуті ноги і повільно впала, проклинаючи безсовісного чужинця, що поводиться як дикун у пристойному домі.

– У вас якісь плани? – поцікавилася Міка, ігноруючи спектакль.

– «Лілії». – Лонс прислухався до голосіння пустунки і начебто відчував непевні проблиски каяття. – Там цікаво. Пан Рект дуже… е-е-е… ерудована людина. Він багато знає і вміє зрозуміло пояснювати.

– На прикладах? – Міка насупилась. – Обережніше з цим. Дар Баміала – як легкий вітерець: людина відчує його і незабаром забуде. А у вашому випадку наслідки будуть значно серйознішими.