21.2

– Добре.

Хмари закрили місяць, і в темряві, що нахлинула звідусіль, зірки засяяли яскравіше. Теплий вітер ворушив листя, погойдував гілки, розносив аромат півоній. У навколишньому шелесті чувся чийсь стогін, і від цього ставало незатишно.

– Мені потрібний лист. – Задушевна розмова анітрохи не вплинула на наміри Рейна. – Будь ласка.

– Вибач.

– Прошу тебе, не змушуй мене застосовувати силу!

Погроза була схожа на благання.

– Вибач, – повторила Міка, відчуваючи жаль. – Я б із радістю, але тут дещо сталося…

– Віддай, бо…

– Бо що? – Її повільно накривало роздратування. – Зачаруєш? Ні. Наздоженеш? Ні.

– Ти сидиш поряд, – огризнувся Рейн.

Вона розлютилася по-справжньому.

– Вдариш? Рука підніметься? Права не дотягнеться, а ліва розпухла так, що й у напівтемряві видно. Вивихнув, так? І сам лікуєш? Поважаю. За цілеспрямованість – не за дурість! Повторити ще раз? Листа немає! Мені шкода! Можу принести письмові вибачення за втрачену власність! Або написати з пам'яті, але ти, впевнена, знаєш його й сам, а почерк відтворити я не зможу!

Виглянув місяць, посріблив широке листя бузку, висвітлив високі травинки, що пробивалися зі щілин поміж камінням, згустив тіні. Рейн дивився на блідий диск, майже прихований липами, і його губи ворушилися.

– Немає? – ледь розібрала Міка тихі слова. – Немає!

– Пробач! – її голос виражав крайній ступінь люті, а не жалю. – Так, це моя помилка. Брікк роздер лист на клаптики і запхав їх у лампу. Очікувалося, що ми з Мавком зуміли б його зупинити? Та він ніби збожеволів! Чи не зубами рвав хлопців із розшуку, що прибігли на наші крики! А тепер давай начистоту, Рейне! Алія Морн – твоя мати? «Випалювач» впізнав її ім'я й оскаженів! Це він зруйнував вашу родину?

Рейн застогнав, сховав обличчя у долонях.

– Це Брікк?!

Він мовчав. Його думки напевно витали в проклятому богами Ібісі, за багато років до сьогодення.

Міка підвелася, почувши далеке пирхання коней, із насолодою вдихнула густий аромат квітів. У Шазілірі все інакше. Чи надовго? Вона не знала. Але збиралася не втрачати моменти, яких скоро може не стати.

– Той чоловік, – прошепотів Рейн, дивлячись у землю, – зруйнував моє життя. Я уявляв, як мучитиму його день за днем, як примушу витримати біль кожного невдахи, що трапився на його шляху, як потім спалю і нарешті забуду кошмар, в якому живу через нього.

– Це Брікк?

– Так.

– І ти хочеш його вбити?

Рейн зненацька розсміявся: страшно, неприємно, удавано.

– Ні. Досить смертей. Я давно відмовився від помсти, а сьогодні Ясан Брікк особисто зробив мені величезну ласку. На твою думку, навіщо я шукав листа?

– Щоб віддати матері? – Міка пам'ятала історію Рейна.

– Щоби знищити. Щоб жодна жива душа не прочитала ті рядки. Щоб усе закінчилося!

– Чому? – Вона не розуміла, що сталося за фатальні кілька днів і змінило його наміри. – Ти… Ти вирішив, що ніколи її не знайдеш?

– Я вирішив, що не повинен шукати.

– Через минуле?

– Через сьогодення.

Міка подумала, що в дечому він має рацію. В пам'яті Алії Морн жив кучерявий хлопчина з пустотливою усмішкою та смішинками в очах. Можливо, ейрона і не відштовхне вбивцю зі скаліченою психікою, яким став її син, але чи відчуває вона радість від зустрічі?

– Уфін теж бачив лист. Я думала, він упізнав почерк, але, здається, його налякало ім'я. Який стосунок мав Наніт до твоєї родини, Рейне?

«Ти його вбив? Змусив померти?» – на щастя, доповнювати питання не довелося.

– Я вперше зустрів його у Шазілірі. «Випалювач» назвав мене примарою і схопився за ножа… Того дня в магістраті… Я приходив за листом. І він прийшов. Я й пальцем його не чіпав! Накинув шаль, щоб затримати, й вистрибнув у вікно… Потім повернувся, натрапив на Райла. Той зачиняв двері й стояв спиною. Мені хотілося втекти, але… Я полетів не назад і вниз, а вперед і вгору. Вдарив його коліном у шию, потім сам врізався в стелю. Отямився, коли здійнявся гамір. Повернув шаль на місце і забрався геть.

Зовсім близько почулися кроки.

– Нелюд приїхав, – зауважив Рейн. – Прощавай, Міловіко Дзвінко. Ми більше не побачимося.

– Дівчата сумують. Ти мав попрощатися.

– Придумай щось, ти добре з ними ладнаєш. А мені час покинути Шазілір.

Рейн підвівся, розсунув гілки бузку.

– Прикро, що не вдалося їх побачити, – сказав у темряву.

І впав навколішки, бо в його гомілку встромився арбалетний болт.

– Думаю, у вас буде шанс виправитися, – заявив Мавк. – Зв'язати, перев'язати, обшукати. Можна у зворотному порядку.

Темні постаті, що вистибнули з-під кожного куща, взялися до справи.