20.5

– Води! – просипів Мавк.

Міка метнулася до підвіконня, відсунула папки, що заважали руху, схопила графин.

Поки вона розбиралася з посудом і витягала прикриті паперами склянки, Брікка трохи відпустило.

– Ні. – Він і не намагався вдавати, що спокійний. – Далі?

– Тільки не смійтеся, гаразд?

– Схоже, що мені весело? – його рик напевно почули й у магістраті.

– Ні, але…

– Я чекаю!

– Розумієте, це дуже делікат…

– Ну!

Міка подумки попрощалася з життям. Вдихнула глибше, приготувалася до неминучої лайки…

– Ви хочете одружитися з Блеккою Чаррою?

Вода, яку Мавк підніс до губ, виплеснулася на підлогу. Головний нишпорка скорчився, ніби його мучили судоми, майже сховався під столом, заходився хапати ротом повітря, задихаючись від нестримного сміху.

– В якому сенсі? – «Випалювач» розгубився настільки, що забув про неприязнь.

– Викрасти, збезчестити, повести до вівтаря силоміць, – Міка сумлінно перерахувала основні твердження ейрони. – До речі, згода її батька вам гарантована. Ну, на випадок, якщо це правда.

Брікк розгублено закліпав і розпачливо змахнув руками, вкінець заплутавшись.

– У Шазілірі занадто багато божевільних, – озвучив висновок, що влаштував його на деякий час. – Мене лякає це місто.

– Але ж ви розпитували про Блекку?

– Коли вважав її обдарованою.

Міка остовпіла.

– Блекка – обдарована? – прошепотіла, підштовхуючи до Мавка графин. – Боги не настільки жорстокі.

– Блекка Чарра була дуже підозрілою! І я вибачився за її зіпсовану репутацію! Хіба квітів замало? Потрібно компенсувати матеріальні збитки?

Скидалося на те, що Мавк ось-ось вирушить до пращурів – його майже не було видно з-під столу, а невиразні шерехи наштовхували на лячні асоціації.

– Не смійте. – Міка спробувала витягнути начальника розшуку на відкритий простір. – Тоді вас гарантовано одружать. Викрадуть, збезчестять і так далі. Допоможіть! Йому по-справжньому погано!

– Як на мене, йому аж надто добре, – огризнувся Брікк, та все ж коротким рухом висмикнув Мавка назовні, посадив у крісло й тицьнув у руку склянку із залишками води. – Ну, безумство закінчилося? – «Випалювач» зайняв звільнене Мікою місце. – Чи саме час запитати мене про таємні почуття до губернатора?

Міка пирхнула й стукнула по плечах Мавка, що знову похлинувся.

– Вважаю за краще губитися в здогадах.

– Припиніть! – прохрипів нишпорка. – Йдіть геть! Дайте померти спокійно! Міловіко, ви щось впустили… Загубиться серед мого смітника, ніколи не знайдете.

Брікк, підкоряючись засвоєним з пелюшок правилам етикету, люб'язно підняв складений вчетверо жовтуватий аркуш, що разюче відрізнявся від своїх чистеньких сусідів.

– Що тут? – Розгорнув, знаючи: Міці це не сподобається. – Хто зараз пише олівцем? – Його очі пробігли верхніми рядками. – Цікаво. Збиралися мене присоромити?

«Сподівалася, ти впізнаєш почерк, як упізнав Уфін».

– Марна затія, пані доглядачко. У Раді без товстої шкіри не виживають. – І все ж таки Брікк уважно читав старе послання. – Я бачив багато таких писульок. Траплялося, навіть передавав.

«Теорія не підтвердилася», – засумувала Міка.

– Ото ж негідник! – обурився «випалювач». – «…Ми обидва знаємо, чому так сталося. Клянусь, я не жалкую ні про що», – і цей покидьок називав себе чоловіком? Звалив усю провину на жінку! «Повір, тобі нічого боятися», – що ще за маячня? Вона довіку буде на прикметі у Ради! «Вибач, я не повинен був нагадувати тобі про минуле. Ми впоралися з ним, і це чудово», – ну і мерзотник! Ні з чим він не впорався, раз навіть в останньому посланні знаходить місце для докірливих натяків.

– Може, не підібрав інших слів, – Міці хотілося заступитися за невідому людину, яку вона вже вважала майже знайомою. – Ви що б написали?

– Мій лист готовий давно і в ньому йдеться не про мене. «Не впадай у відчай, Аліє!», ха! Та краще б він сто разів повторив: «Я люблю тебе, рідна»!

Міка знизала плечима. Вона не знала нічого про ту родину. Тобто знала… Якщо Рейн – реальність, а не породження фантазії Терна.

– Алія? – голос Брікка раптом змінився. – Елі? Де ви це взяли?

Міка завбачливо відскочила, але «випалювач» і не думав кидатися з кулаками. Він обм'якнув на сидінні, опустив руки. Втупився у вікно, важко дихаючи, й завмер, як зламана лялька.

«Експеримент вдався», – напрошувався висновок.

– У мене є ще сімнадцять таких самих. Хочете глянути?

Звичайно ж, інші листи не викликали інтересу, та Міка не збиралася розповідати, чому носить із собою саме це послання.

Клубочок почав розплутуватися. Краще не ризикувати. Як одна із зацікавлених сторін, Брікк міг обірвати нитку раніше, ніж вона привела б до відповідей.