20.4

***

– Мінус двоє, – з порога оголосив Мавк. – І плюс один. Загалом день минув недаремно.

Міка не поділяла його оптимізму. Так, свідків знайшлося чимало, однак багато питань досі не отримали відповідей.

Четверо гуляк вважалися благонадійними молодими людьми з пристойних сімей. Їхні свідчення не звучали як завчені вірші й не суперечили одне одному. Причин для брехні ці люди теж не мали. Вони бачили, як Лонс Уфін сперечався з візником, і стверджували, що юний ейрон залишив головний майдан задовго до одинадцятої.

Візник нічого певного сказати не міг, оскільки глухуватий і годинника не чув. Як він спілкувався з Лонсом, залишалося загадкою доти, доки чоловік не визнав: син Уфіна настільки його розізлив, що захотілося потріпати юному виродку нерви, та насправді годинник пробив, коли екіпаж досяг кварталу знаті.

– Я ніколи й не думала на Лонса. – Міка дивилася у вікно, виглядаючи Брікка, який обіцяв Мавку заглянути після заходу сонця. – Він зарозумілий до неможливості й водночас найневпевненіший з усіх, кого я зустрічала, скажімо, за останній рік. Хлопець пів дня стирчав біля магістрату, навіть не намагаючись увійти! Він чітко розрізняє правила та ранги. «Випалювачам» можна все, але Уфін вищий за всіх і таке інше. Лонс не наважився б замахнутися на батька. А ось щодо нинішнього очільника Ради я не впевнена.

Пара, що вважала один із провулків біля міського управління досить романтичним місцем для швидкого побачення, запевняла: повз них кілька разів пробіг присадкуватий чоловік зі шрамом. Судячи з його заклопотаного вигляду, він когось шукав. Можливо, юнака, який незадовго до цього посварився з матір'ю й утік до майдану.

Трохи раніше Брікк неохоче зізнався, що тієї ночі справді був у центрі міста – «у справах». Оскільки «справи» магістрату не торкалися, всередину огорожі він не заходив, ба більше, об одинадцятій тільки-но поговорив з охороною Уфіна і поїхав геть.

Люди з Ради під час повторного допиту підтвердили слова начальника. Віри їм було небагато, проте не викликало сумнівів хоча б те, що якби Брікк надумав прибрати конкурента, він провернув би це і чистіше, і не на ворожій території, а Наніт Уфін, у свою чергу, активно б оборонявся і здійняв би галас.

– Під'їхав! – Міка побачила карету приватної транспортної компанії, що зупинилася біля розшуку. – Не хочу здатися грубою, але ви впевнені, що йому треба казати про плед? Брікк надто гостро реагує на ім’я Нікаели.

«Плюс один» стосувалося саме дружини покійного Уфіна. Пара з кущів запевняла, що жінка нічого в шипшину не кидала, а забрала синю ковдру із собою, коли поспішала за роздратованим сином. Та й шипшина росла в провулку з іншого боку магістрату.

Підозріло, хіба ні? Але було простіше уявити сотню літаючих «випалювачів», ніж ейрону з ножем. До того ж біля головного входу її не бачили, а бічний замкнули о восьмій.

Щоправда, деякі чиновники мали запасні ключі, і це псувало всю картину. Якщо хтось забув про замок, у магістрат міг проникнути будь-хто. Тобто будь-хто з тих, хто знав про бічний вхід. Люди з Ради прибули до Шазіліра за дванадцять годин до злочину, тож навряд чи належали до таких.

– Отже, він і повинен її допитувати, – відрізав Мавк. – Ігри закінчилися. Настав час розслідувати вбивство, а не боятися зачепити чиїсь почуття.

Розміряні кроки Брікка почулися біля дверей. Він штовхнув дерев'яну стулку і лише потім постукав, наче запізно згадавши правила пристойності.

– О, – сказав коротко, виявивши всередині Міку. – О, – повторив, не знайшовши вільного стільця.

«Настав час розслідувати вбивство», – їй дуже не подобалося те, що вона збиралася вимовити.

– Вибачте за нескромне питання, – почала, відводячи погляд. – Пане Брікк, у вас інтрижка з Нікаелою Уфін?

Начальник розшуку поперхнувся вдихом. Зігнувся дугою і вибухнув несамовитим кашлем. Його опуклий лоб ударився об стільницю, долоня безпорадно забарабанила по підлокітнику, на очі навернулися сльози.

– Постукати по спині? – співчутливо поцікавилася Міка.

– Дякую, не треба, – прохрипів Мавк. – Досить і удару по мозку. Коли я говорив про нещадність, то мав на увазі дещо інше. Як вам таке на думку спало, га?!

– Через ваших свідків. Вони бачили типову сімейну сцену: нервовий підліток, дбайлива мати, стурбований батько. Якщо я помилилася, перепрошую.

Багрянець, що залив щоки та вуха «випалювача», потемнів ще більше. Брікк ледве стримував лють. Здається, її причиною було не образливе питання.

– Так чи ні? – тут, у розшуку, Міка не боялася напирати, хоча так і не наважилася глянути йому в обличчя.

Мавка перекосило знову.

– Ні. – «Випалювач» досить легко впорався з емоціями. – І якщо з образами покінчено…

– Не зовсім, – від хвилювання язик заплітався. – Залишилося кілька… Я не знущаюся, ні! Лонс – ваш син?

– Що?!

– У хлопця… Хм… У Лонса виявилася ваша проблема, пане Брікк. Дуже рідкісна проблема.

Здавалося, голова Ради кинеться трощити меблі. Його переповнювало шаленство, і з кожною миттю він дедалі більше втрачав самоконтроль.