20.3

***

У «Ліліях» кипів ажіотаж. Повернулася одна зі шхун торгового дому, причому набагато раніше, ніж очікувалося. Тому Рект був зайнятий і на запитання про місцезнаходження свого недавнього підопічного відповів невиразно, незрозуміло і непристойно.

– Досвід показує: люди стають як шовкові, втративши кілька зубів, – зауважив Тимор, що тінню маячив за спиною Міки. – А кожен вивихнутий палець навіки вкарбовує в їхній мозок слова на кшталт: «Вибачте», «Дякую», «Будь ласка». Хочете впевнитися?

– Містянки мене проклянуть, – хмикнула вона. – Красунчик Баміал – національне надбання Шазіліра. Його треба любити, балувати, берегти і поважати. Ні, я не божеволію, лиш переказую те, що він намагається внушити вам прямо зараз.

Візника аж перекосило.

– Любити? – хрипко перепитав він. – Балувати? Ну!..

– Облиште, Рект – як дарунок богів. Він робить світ світлішим, добрішим і терпимішим, прекрасний душею і самотній у своїй величі чи якось так. І це вже акція підтримки з боку вихованця.

– Лонса?

– Сподіватимемося, іншого Баміал не встиг завести. Ондечки він, причаївся за ящиками. Ох ти ж!.. Ховаємось!

– «Випалювачі»?

– Блекка Чарра!

Злитися з натовпом службовців вони не встигли – ейрона, безжально штовхаючись ліктями, рухалася надто швидко. Підлетіла, повисла на шиї Міки, торкнулася мокрою від сліз щокою:

– Мишечко! Сонечко! Ріднесенька! Допоможи мені!

– Сьогодні ж розберуся з Брікком. Вам нема про що хвилюватися.

Блекка жалібно схлипнула:

– Та про що його питати? Він надіслав батькам квіти з вибаченнями за мою зіпсовану репутацію! Тепер вони впевнені, що між нами щось було. Мати на мою вагітність натякає, батько клянеться, що цього так не залишить і зажене «випалювача» до вінця хоч силоміць. Вони мені не вірять!

«Тобі ніхто не вірить», – але вголос мало сенс сказати традиційні слова втіхи і нагадати: губернатор у біді не залишить.

– Ріан? Йому начхати. У нього на думці лиш закони та пристойності. Ні, кожен сам коваль свого щастя. Допоможи мені, Мишечко! Допоможеш?

Міка обережно запитала, чим, на думку Блекки, вона могла б допомогти.

Ех, не варто було лізти в трясовину планів знатної дами! Ейрону припекло не на жарт, і вона вирішила, що настав крайній випадок – той, у якому прийнятні будь-які засоби.

– Він повинен зі мною одружитися. Байдуже, що в нього ні титулу, ні родоводу. Молодий, гарний, здоровий, – ніби всоте переконувала себе пані Чарра. – Багатий, шанований, із почуттям гумору. Згодиться. Рект значно кращий, ніж сивий мужлан із відразливим шрамом. Примусь його, сонечку.

– Ніж приставити до горла?

Блекка не розпізнала сарказм.

– Облиш, усі ж знають, що ти чаклунка. Ріана зачарувала! Ну і добре, я пробачаю моє зневажене кохання. Але Баміал тобі не потрібний. Віддай його мені! Накажи, щоб він закохався без пам'яті, порошинки здував, на руках носив. Я добре заплачу!

Міка уявила, як прозвучить така пропозиція.

«Пожертвуйте собою, пане Рект, позбавте місто напасті. Ні, битися з чудовиськами не доведеться – потрібно лише побратися з прекрасною Блеккою Чаррою. Боги врахують вам цей подвиг як спокуту всіх гріхів».

Вона збиралася навідріз відмовитись і відправити ейрону шукати неприємності в іншому місці. Потім подумала, що Баміал має величезний статок, привітне оточення, шану… Якщо додати до цього титул… Хм, можливо, для нього життя з Блеккою здасться стерпною платою за право називатися ейроном.

– Я поговорю з ним. З ними. З обома, – зважилася Міка. – Повертайтеся додому. Даю слово, сьогодні вас ніхто не викрадатиме.

– Чому? – Співрозмовницю помітно обурило останнє твердження.

«Бо нікому ти не потрібна», – жорстокий вердикт, на щастя, не зірвався з губ.

– Завтра свято Клена. Ніхто не захоче гнівити богів.

– Справді? – Блекка ніби розчарувалася.

«Ні. Замовкни. Зникни».

– Звісно. Спіть спокійно, все владнається.

Спровадивши ейрону, Міка озирнулася на Тимора, що флегматично жував гарбузове насіння у неї за спиною.

– Ще не втомилися?

– А маю? – здивувався він.

– Тому й питаю, що не знаю. Якщо вам потрібно додому…

– Встигну. До «випалювачів»?

– Брікк окопався у розшуку. Думаю, там його найпростіше знайти. Почекайте лиш хвильку. – Міка уважно роззирнулася, проте молодого Уфіна вже не було. – Ех, Чарра вічно все псує. Такий момент втрачено… Нумо до нишпорок. Цікаво, що там розказує новий свідок.

«І чому Брікк бере участь у розслідуванні, хоча, якщо вірити Лонсу, він має бути серед підозрюваних», – залишилося не озвученим.