20.2

– Терміновий виклик до Лаванди Марші – шанованої пекарки з хворим серцем. Ви заявили їй, що з такими болячками довго не живуть і кінець настане будь-якої миті. Порадили поквапитися із заповітом. Здивувалися, коли вона подякувала за консультацію і послала по лікаря Лейка.

Зарозумілу фізіономію Чейни осяяли спогади.

– Будинок із трояндами! Дівчина в бузковій сукні!

– Точно. Привезли борошно, і племінниця пані Марші тягла величезний мішок у підсобку. Вона була сильна як на сімнадцять років, але не могла підняти його, волочила по землі. Ви сказали: «Прорветься», і пояснили, наскільки важливий кут нахилу. Розмовляли доти, доки не прибув Лейк і не допоміг дівчині перекинути мішок через поріг. Потім почали до неї загравати, запрошували кудись сходити… Вона послала вас прямим текстом.

– Станеш чоловіком – приходь, – промовив Чейна, багровіючи. – Шмаркачів і без тебе вистачає. Тепер я розумію…

Міка засміялася йому в обличчя.

– Ви нічого не розумієте. Дев'ятсот тринадцятий чим вам запам'ятався?

Вузькі брови співрозмовника полізли на лоб, зуби клацнули, коли він намагався опанувати себе.

– Епідемія, – відповів майже без запинки. – Спалах незрозумілої хвороби, схожої на віспу. Я не знав, із чим маю справу, і вирушив до архіву, щоб пошукати схожі випадки у старих хроніках.

– Увечері! – уточнила Міка. – Ви прибігли в істериці, і пан Тарендар заспокоював вас до півночі. Вранці вам дали інформацію про вітряну віспу та рекомендації щодо лікування цього захворювання. Ви зникли, забувши подякувати, а за тиждень з'явилися знову – з подарунком для доглядача. Він вказав на помічницю, заявив, що ваш успіх – її заслуга. Ви й не подивилися на ту дівчину, хоча в дев'ятсот тринадцятому ваші ранги були рівними!

– Мені шкода.

Міка не сумнівалася: вибити з Чейни бодай одне добре слово – вже диво. Але виговоритися теж хотілося. На весь світ закричати про те, що не давало спокою, гризло душу, псувало життя!

– Я провела в архіві два роки. Часом залишалася на ніч, працювала без вихідних, забувала поїсти. Відсотків вісімдесят клієнтів спілкувалися зі мною – не з Тарендаром. Я знала все про їхні негаразди, плани, запити, а вони посміхалися мені, як дресированій мавпочці. Потім архів став моїм, і я перетворилася на зло. «З'явилася з нізвідки», – ось головне звинувачення. З нізвідки! Навіть ті, хто стикався зі мною постійно, не помічали мене до цього клятого призначення! То що, й далі дискутуватимемо про нахабство?!

Чейна зіщулився, відвів очі.

– Е-е-е…

– Гаразд, забудьмо. У вас накипіло, у мене накипіло. Буває. Слухайте, у місті справді збираються відкрити Медичну академію?

Він зрадів зміні теми. Майже не хмурячись, повідомив: чутки не брешуть, спеціально створений комітет шукає потрібних викладачів.

«На кшталт Коньяра Терна?» – ледь не ляпнула Міка.

Але змовчала. Не запитала навіть, чи збирається лікар брати участь в освітній програмі, і якщо так, то як хто? Вона цінувала перемир'я, хай і тимчасове.

– Лейк повертається, – ні з того, ні з сього додав Чейна. – Йому запропонували очолити проект, і він погодився. Мене також запросили. Незважаючи на ваші причіпки, я хороший хірург.

«І поганий патологоанатом», – Міка не уявляла, як це може поєднуватися.

Але настрій різко стрибнув угору. Шазілір жив своїм життям, незважаючи ні на що. Вірив у майбутнє. А проблеми… Як казав Даріан, вони будуть завжди. Такий світ. Головне – бачити не лише їх.

– Справді три лінії, лікарю? Ні, я не чіпляюся. Це має значення!

– Три!

Трясця… Поставали нові питання.

Якщо Уфін – не обдарований, тоді якого демона його відправили в Шазілір? Тому що він очолював Раду? Заступник набагато краще підійшов би для місії в далеку колонію. Чи через Лонса? Юний ейрон говорив, що королівський чаклун відкрито ним цікавився. А раптом…

Прокляття! Наніт і його син відрізнялись як зовні, так і за характером. Чорне волосся і погляд спідлоба – їхні єдині спільні риси. Але перше можна пояснити збігом, а друге – часом, проведеним під одним дахом.

Якщо ж припустити, що між ними немає спорідненості…

Міка обсмикнула себе, змусила розмірено рухатися до карети, що чекала неподалік. Нікаела навряд чи зраджувала – «випалювач» не пробачив би такого. Ймовірніше, що Лонс успадкував дар по материнській лінії. Тоді і пані Уфін, і маленька Зініела – потенційні обдаровані. Звичайно, чаклунські здібності можуть проявитися і через кілька поколінь…

«Це їхня сімейна справа. Я не повинна влазити», – проте дещо насторожувало.

Щит – рідкісний дар.

Лонс – щит. Брікк – щит. До того ж вони перетинались у минулому. Треба лише з'ясувати, наскільки близько. Смішно вийде, якщо виявиться, що за певних умов проклятість передається.