18.2

***

В особняку губернатора Міку чекали три новини.

Перша: Рунка настільки раділа поверненню блудного залицяльника, що тимчасово забула про несправедливість світобудови.

Друга: Вран явно не збирався дотримуватися договору і планував скористатися ситуацією для власної вигоди. Він крутився на кухні, млів від уваги, на прямий натяк і вказівку на годинник зображував нерозуміння. А ще всерйоз розмірковував, скільки людей треба запросити на весілля, щоб не розоритися і не вважатися скупцем.

Третя проблема, підібрана біля охоронців, розмазувала сурму і помаду по вродливому личку і ридала, бурмочучи про те, що ніхто її не любить, не цінує, не розуміє, життя – лайно, чоловіки – собаки, а суспільство – помийна яма.

Міка віддала б половину платні за те, щоб не зустрічати цю панянку хоч тиждень, проте вибору не було – Блекка Чарра дивилася на неї з надією та стражданням.

– Чаю? Чи щось міцніше?

Ейрона відмовилася. Зморщивши тоненький носик, заявила, що прийшла у справі. Витерла очі, забруднивши світлий рукав, висякалася, не соромлячись хлопців з охорони, жбурнула використану хустинку в сміттєву урну і, як не дивно, влучила.

– За будинком є ​​альтанка, – нагадала майже нормальним голосом. – Там тихо. І не шастають всякі. – Охороні дістався принизливий зирк. – Всякі.

«Хоче прирізати без свідків», – Міка погано уявляла, навіщо ще вона могла знадобитися знатній дамі.

Уважно оглянула гостю, розшукуючи ознаки колючо-ріжучих предметів, і неохоче визнала: у такій вузькій сукні не сховаєш навіть цвяха.

– Гаразд, – погодилася неохоче.

Щойно охоронці зникли з поля зору, Блекка разюче змінилася.

– Мишечко, – незвично ласкавим тоном почала вона. – Врятуй мене, Мишко.

«Раптом не кривляється?» – незважаючи на зрозумілу ворожість, Міка визнавала: пані Чарра здатна вляпатись у будь-який бруд, особливо в небезпечний.

– У губернатора більше можливостей, – обережно підкинула Блеці кращу ідею.

– Ріан сказав звертатися до нього тільки в крайньому випадку, – прохникала співрозмовниця. – А мій… Не зовсім… Не крайній.

На місто швидко насувалися сутінки. Розбуджені темрявою жуки літали між бузком, з гучним стукотом врізалися в гілки. Один з них заплутався в розпатланому волоссі ейрони, і вона струсила його, навіть не спробувавши розчавити.

«Напевно щось трапилося», – підсумувала Міка.

І хоча неприємності Блекки її аж ніяк не хвилювали, запитала:

– Люди з Ради?

– «Випалювачі»? – Чарра підняла заплакані очі. – Чого б це? Тут інше… Ох, сонечку, як же мені страшно! Уявляєш, мене хочуть викрасти!

– Заради викупу? – Щоб не образити гостю, довелося придушити скептицизм.

– Заради шлюбу!

«Настільки ненормальних у місті немає», – просилося на язик.

Але ейрона трохи заспокоїлась і провокувати чергову хвилю голосіння не хотілося.

– Вам погрожували?

– Та він на все місто заявив про свої наміри! Давно ґрунт готує! Покидьок! Собаче поріддя! За ним шибениця плаче! Безрідний нахаба! Нащо мені його багатство? Я хочу кохання…

Міка спочатку розгубилася. «Безрідний» та «багатство» у її розумінні поєднувалися погано. Згодом пам'ять підкинула потрібні спогади. Третій день місяця Клена, магістрат не вмовкав через вбивство Уфіна, проте після обіду шокуюча новина про заміжжя Блекки затьмарила навіть злочин.

– У розповіді Ректа все трохи інакше, – зірвалося уїдливе зауваження.

– Ректа? Тобто Баміала? – Ейрона здавалася спантеличеною. – Ні, що ти! – Її ніби осяяла несподівана ідея. – Баміал – шляхетна людина. Він не опуститься до такого. Маю зізнатися, одного разу я трохи розлютилась і наговорила зайвого про нас із ним… Про наші плани… Ти ж нікому не розповіси? – Заплакане обличчя світилося азартом, у гаренькій голівці йшов інтенсивний розумовий процес. – Це було швидкоплинне захоплення. Ми вирішили залишитися друзями.

«Боги, та вона ж забула свою власну казочку!» – вразилася Міка.

Блекка вигадувала на ходу, додумувала подробиці, співала дифірамби на адресу торговця і журилася через долю, що розлучила її з такою чудовою людиною. Складалося враження, що вона розповідає захоплюючу історію про нерівне кохання, підступи недругів і непереборні обставини.

– А що з викраденням? – Якоїсь миті Міка зрозуміла, що розмова рухається до чергового звідництва, і поспішила обірвати потік захоплень. – Хто за вами… е-е-е… стежить?

– Брікк, хто ж іще?! – вигукнула Блекка. – Розпитував про мене сусідів, батьків, нареченого… У сенсі, справжнього нареченого, а не Баміала. Покоївка чула, як він оголосив, що має на мене плани! Плани! На мене! Просив зробити все тихо! Щоб не привертати уваги! Та я краще помру, ніж відповім взаємністю якомусь чиновнику!

– Вищої категорії.

– Нехай приходить, коли отримає білу стрічку!

«Тобто проблема в походженні?» – Міка почала втрачати суть розмови.