16.2

***

В день смерті Уфіна Нат Лиска затримався в магістраті і не збирався мучитися всю ніч на незручних стільцях. Він вирушив на другий поверх, щоб обзавестися парою м'яких крісел, і ледве не зіткнувся з Мікою, що йшла додому. Йому здавалося, наближалась одинадцята година, але охоронці з першого поверху запевняли: була всього десята сорок.

Влаштувавши собі ліжко, прибиральник виявив, що впустив зв'язку ключів. Довелося повернутись на другий поверх. Скільки минуло часу? Хвилин п'ять-десять, не більше.

Його помітив Уфін. Зупинив, розпитав про архівну вискочку, поділився міркуваннями щодо магістратської чаклунки. Нат насилу позбувся його товариства, пославшись на термінове завдання, якого насправді не мав.

Повернувся до канцелярії, приліг… Годинник показував без десяти одинадцяту.

Заснути? Але ключі він так і не знайшов, і це не давало спокою.

Нат не витримав, ризикнув знову поткнутись на злощасний другий поверх.

Пізно, темно… Він вірив, що не зустріне нікого.

На сходах йому трапився Райл. Задерши голову, помічник архівної доглядачки мовчки пройшов повз. Він не звернув на Ната жодної уваги, тоді як у прибиральника серце пішло в п'яти.

«Зарозумілий виродок!» – обізвав його Нат.

Постояв кілька хвилин, переводячи подих.

Нагорі щось рипнуло, почулися тихі кроки.

«Випалювач!» – здригнувся хлопець.

Зупинився, не бажаючи знову зіткнутися із головою Ради, прислухався…

Тихо.

Мармурові сходи закінчилися. Нат присів, зашарив долонею по підлозі в пошуках ключів…

І почалися веселощі.

У протилежному кінці коридору посвітлішало, бо з дверей, що відчинилися навстіж, впало світло лампи. В отворі з'явилася кремезна постать Уфіна. Він завмер на мить, потім покрутив головою, наче перевіряючи, чи немає сторонніх спостерігачів.

Нат розпластався на темному ворсистому килимі, готовий забратися звідти хоч повзком, проте «випалювач» не збирався йти вниз.

Його цікавив один із кабінетів – той, який Райл залишив незамкненим.

Злодійкувато озирнувшись, Уфін увійшов усередину.

«Зміїне гніздо якесь», – підсумував прибиральник.

Краще зникнути звідти скоріше, тому що ставати свідком сутички між Джамоном, що міг повернутися щомиті, і Уфіном, Нат не збирався.

– Привид! – долинули із кабінету доглядачки приголомшені слова. – Ти… Ти прийшов за мною?

Щось упало, пролунав крик болю, двері врізалися в стіну. Нат злякано позадкував, знайшов колінами сходи, спробував спуститися, не встаючи. Його ступня тицьнулася в щось легке і м'яке. Прибиральник закусив губу, стримуючи вереск, проте перешкода зникла так швидко, що він подумав: здалося.

Наступної миті йому на голову натягли його ж сорочку.

«Та що за безумство тут відбувається?» – але горло стиснув страх і завадив видати хоч звук.

Коли Нат опам'ятався, поруч нікого не було.

Похитуючись, він попрямував до умивальників. Напився холодної води, засунув голову під кран… Поруч хлюпався Райл, і його анітрішечки не цікавив сусід, що тремтів як від лихоманки.

Об одинадцятій Нат уже сидів у канцелярії. Він і не думав про те, що треба повідомити про інцидент охороні.

За п'ять хвилин після дванадцятої за вікном щось упало.

Ще за хвилину чоловік із варти виявив труп.

***

– Мені потрібно запитувати, чому він розговорився у вашій присутності? – Брікк, відправивши Ната Лиску назад до камери, переглядав протокол допиту.

– Чаклунка наказала, чому ж іще? – гіркоти в тоні Міки вистачило б на десять людей.

– Неправда. – Він більше не вдивлявся в папери – вивчав поглядом співрозмовницю. – Ми однакові, еге ж? Я так не можу, і ви, гадаю, теж.

Вона знизала плечима. Не нагадувати ж, що ментальні здібності є у кожного проклятого, але не всі вміють ними користуватися? Втім, чому б і ні? Це вже давно не таємниця.

– Не узагальнюйте. Проблема в тому, що пряме втручання у чиюсь психіку надто помітне й обертається неприємними наслідками. В екстрених ситуаціях дар незамінний, проте ламати розум першого-ліпшого… Ні, не хочу.

– Тож Лиска почав говорити з власної доброї волі? – «Випалювач» не приховував сарказму. – Розкаявся і зізнався?

– Ні. Йому допомогли. Ненав'язливо підштовхнули до такого рішення. Він цього навіть не помітив. А ви задоволені? – Міка вказала на дрібно списані аркуші. – Часом слабкі здібності корисніші за сильні, як гадаєте?

Брікк не розпитував, адже напевне розумів: ім'я вона не назве.

– Стільки подробиць… І біля умивальників наш хлопець таки побував. Як же я це ненавиджу! – Широка п'ятірня роздратовано пройшлася їжачком напівсивого волосся. – Якого ж помийного демона Райл і той… як його… новий свідок… Чому вони запевняють, що Ната там не було? Ну, Райл хоч брехав невпевнено, та йому й не вигідно підтакувати звинуваченням. А ось другий не затнувся ні разу.