Розділ 14.1. Договір

Ясан Брікк уникав зустрічей. Він безвилазно сидів на відведеному для «випалювачів» складі, не відповідав на послання, не підпускав ні кур'єрів, ні нишпорок. Втім, на неприємності теж не наривався і до захоплення влади не готувався.

Навпаки: наказав своїм людям зміцнити стіни «казарми», виставив своєрідну варту, розпорядився, щоб кухарі готували лише ситну їжу без огляду на економію та затверджені статутом норми. І страшенно розлютився, дізнавшись, що кілька зухвальців наважилися самовільно втекти в місто, прагнучи жіночого товариства.

Серед членів Ради пройшлася чутка, нібито в Шазілірі завівся чаклун і незабаром почнеться велике полювання. Чим же ще можна пояснити несподівану напруженість командира? Заходи безпеки, вимога дотримуватися режиму, покращений раціон… Назрівала справа.

А потім на узбережжя прибув губернатор і домисли посипалися найнеймовірніші.

Блискуча карета з гербом магістрату зупинилася біля складу. Не чекаючи, поки кучер спуститься на землю і відчинить двері, Даріан вийшов назовні. Приклав руку козирком до чола, захищаючи очі від дощу, безпристрасно оглянув набережну.

– Негайно повідомте пана Брікка, що… – продовження потонуло в дзвоні битого скла, що пролунав усередині сусіднього приміщення.

Керрейт проігнорував сторонній звук. Його обличчя не здригнулося навіть тоді, коли хлопець у сірому мундирі, відводячи погляд, сказав, що Брікк у від'їзді.

– А я не до нього, – приголомшив «випалювача» губернатор. – Тільки до рядових членів Ради. Згідно з тридцять восьмим пунктом міського статуту, я маю на це право. Будьте ласкаві, зберіть усіх у будівлі. Зараз же.

Ввічливий тон не міг обдурити: Даріан не просив – наказував.

Його слова дали результат. Ясан Брікк миттю «повернувся» і висловив бажання поговорити.

– Тільки не тут, – кинув уривчасто, вискочивши на вимиту дощем вулицю. – Ходімо на причал.

– Ваша ідея, не моя, – спокійно погодився Керрейт. – Не скаржтеся потім, що я намагався скинути вас у море.

– А ви спробуєте? – судячи зі злого тону, голова Жовтої ради не жартував.

Губернатор повернувся до карети. Витяг довгий шкіряний плащ із великим капюшоном і накинув на плечі, залишивши голову відкритою.

– Якщо наполягатимете. – Даріан попрямував до пристані, не озираючись на супутника. – Або ж подумаєте раціонально і зрозумієте, що полювати на вас нема сенсу.

– Бо мені швидко знайдуть заміну?

– Бо ви готові до цієї розмови, а інші – ні.

– Що?!

Даріан мовчки йшов уперед, і лише коли досяг води, повернувся до співрозмовника.

– Зізнайтеся, ви давно звикли до думки, що прокляті, і вам боляче відправляти у вогонь тих, хто не зумів причаїтися.

– Про що…

Голос Брікка зірвався, і «випалювач» натужно закашлявся, намагаючись це приховати. Набігла хвиля, хльоснула його по ногах, проте очільник Ради не звернув на неї уваги.

Він стояв стовпом. Дивився вниз, на потічки, що тікали галькою назад у море, і, здавалося, перебував десь далеко, за межами досяжності.

– Вас шокують мої слова, Ясане? – тихо запитав губернатор. – Чи те, що я знаю про Денніка, зараження, ваші здібності?

– Вона й справді обдарована? – Брікк немов думав про своє і нічого не чув. – По-справжньому?

Керрейт відвів очі, окинув поглядом туманний обрій. Десь там, між низькими хмарами та сірими водами, коливалося вітрило. Чи це пробудилась уява? Дивна погода… Наче й не шторм, а кораблі побоювалися залишати гавань.

– Вона – обдарована?! – вигукнув Брікк, навряд чи думаючи про можливі наслідки. – Така, як обдарований Флеріана?!

– Тож ви хотіли віддати триста монет тій, у кому сумнівалися, заради примарного шансу врятувати свою людину, – Даріан ніби розмовляв сам із собою. – Ви не схожі на Уфіна. Той охоче скористався б Денніком, щоб повернути прихильність короля. Зізнайтеся, це ви його вбили?

– Вона – обдарована?! – втретє прокричав «випалювач».

Пінна хвиля вдарилася об берег, холодні бризки намочили штанини. Черевики миттю промокли, й губернатор скривився, уявивши, як крокуватиме чистими підлогами магістрату, залишаючи за собою калюжі води.

– Не більше ніж ви, – відповів тихо, хоча підслуховувати їх не було кому. – Або Деннік. Або будь-хто з ваших людей, у кого на татуюванні Ради всього дві лінії.

– Всього?..

– У Райла три, і він, жодних сумнівів, звичайнісінький бовдур.

Вітрило, що маячило на горизонті, набуло чіткості. Якесь судно заходило в порт, не боячись негоди та небезпечних мілин біля південних скель. Чомусь Даріан вважав це знаком долі. Ті люди наважилися… Час і йому ухвалити доленосне рішення.

– Ви знаєте про ківірський наказ, – промовив він, не знижуючи тону.

– Я не віддам хлопців на забій, – пролунало з погрозою.

– Тоді наші бажання збігаються.

– Що?! – Голос Брікка переповнювали емоції. – Чому?!