13.2

Клацнули двері, з кабінету нагорі вирвався дзвінкий сміх.

– Пане Баміале, перепрошую за нестриманість! Серед моїх знайомих ви найввічливіший чоловік! Сподіваюся, ми залишимося друзями, незважаючи на це крихітне непорозуміння? До речі, а чи правда, що повернулася «Чорна лілія»? З чимось особливим? Ви ж не заперечуватимете, якщо я виберу щось для себе?

Звичайно ж, Рект не заперечував. Він особисто провів гучну візитерку до торгового залу, вказав напрямок, побажав знайти товар до смаку. Потім гукнув продавця. Тихо наказав не спускати з ейрони очей і, за можливості, випровадити її якнайшвидше, нехай і без покупок.

– Сподіваюся, моя скромна крамничка припаде вам до душі! – Баміал гостинно помахав Блеці і ледь чутно повторив вказівку.

Перекинувся кількома буденними фразами зі знайомими покупцями, зробив зауваження службовцю щодо криво поставленої лампи, перевірив, чи на посту охорона. Врешті подався до себе – і зіткнувся з Мікою.

– Пані Дзвінко! – прошепотів, отямившись від несподіванки. – Зізнаюся, не чекав побачити вас тут… Ви ж, якщо не брешуть чутки, тепер дружите із зовсім іншими людьми.

– А ви з Блеккою одружились і збираєтеся в подорож навколо світу, – парирувала вона. – Навіть не знаю, кого з нас пліткарі люблять більше.

Від згадки про ейрону Баміала аж перекосило.

– До кабінету, прошу! Не дай боги, повернеться. Її ж заспокоїти вдається лиш через раз. Забули вже?

«А от і ні. Твій дар не діє тільки тоді, коли поруч із жертвою я, але тобі про це знати не обов'язково», – Міка піднімалася за торговцем звивистими сходами і не уявляла, як висловити вголос своє прохання.

– Сідайте. – Він притримав двері й махнув на крісло біля столу. – Обережніше, тут ще не прибрали.

– Що? – У пам'яті виникла фраза про розбиту вазу. – О!

Ваз було більше однієї. На килимі біля стіни виднілася купа тонких черепків, друга, менша, лежала під підвіконням, а кілька різнокольорових шматочків валялися посеред кабінету.

– Блекка вирішила, що плітки розпустили ви? – влаштовуючись зручніше, припустила Міка. – Співчуваю. Коли ейроні щось влізе в голову, заперечувати марно.

Баміал тихо застогнав.

– Гірше, – посміхнувся аж ніяк не весело. – Блекка надумала зробити їх реальністю.

Перепитувати: «В якому сенсі?» не було потреби – потрясіння на обличчі Міки читалося настільки явно, що Рект розсміявся.

– Послухайте добру пораду, – вимовив, розтягуючи слова. – Ніколи не накидайтеся на свого обранця з криками: «Одружуйся зі мною, негіднику, інакше напишу заяву в розшук і ти згниєш на каторзі» й не намагайтеся бити його колекційною порцеляною.

– Не спрацює?

– На жаль, часом метод діє безвідмовно, особливо у дешевих п’єсах, однак пані Чаррі не світить нічого, крім величезних рахунків.

– Але чому саме ви? – зірвалося з язика, перш ніж стала очевидна нетактовність питання. – У Блекки є наречений, то якого демона їй треба від вас?

Уточнення не допомогло згладити незручність, проте Баміал не образився.

– Не вірите? – Його очі глузливо блиснули. – Торгаш і шляхетна дама – який моветон! Але з погляду ейрони все просто. Ваш любий губернатор мене терпіти не може, тобто ревнуватиме особливо сильно і, можливо, зверне на неї увагу. Ну, те, що не твоє, стає привабливішим і так далі. Ніколи не замислювалися, чому Нелюда тягне до вас? Причина та сама, але в значно більшому масштабі.

– Я нікому не належу.

– Крім себе, – кивнув Рект, – а це розпалює ще більше, повірте на слово. Але, підозрюю, ви прийшли сюди не обговорювати почуття.

Міка відкинула ногою шматок вази, підсунула крісло ближче до столу й оперлася ліктем об стільницю. Скривилася, помітивши на своїх білих штанинах бризки з калюж. Зробила в думках замітку неодмінно зайти до Жареї і попросити щось на кшталт мундира «випалювачів»: сіре, непримітне, саме для негоди. Звісно, фантазія кравчині розгуляється не на жарт, але рюші неважко зрізати, а до мережив можна звикнути.

– Невже збираєтеся попередити мене щодо Ради? – заговорив Баміал, бачачи, що Міка не поспішає починати розмову. – Не варто. Я в курсі, що ці справжні.

– Травичку не купують? – У питанні не було іронії. – До речі, добре, що ви позбулися ламп… колишніх ламп. Готуєтеся перейти на газові ріжки? Сподіваюся, ваш приклад надихне і магістрат.

Тему освітлення Рект не підтримав – вона для нього поки що була надто болісною. Нахмурився, проганяючи спогади, насилу повернув на фізіономію добродушний вираз.

– Теж помітили? Жоден не піддається навіюванню. Мабуть, правду кажуть, що у «випалювачі» беруть лише найстійкіших. І яким дивом до них затесався Райл? Невже пробився завдяки родинним зв'язкам?

З вікон верхнього поверху «Лілій» проглядалася більша частина кварталу розваг та присадкуваті будівлі прибережного кварталу. У погану погоду створювалося враження, що на горизонті видніється клаптик моря, але Міка знала: це ілюзія. Низькі хмари, туман, доріжки води на склі… І все ж їй здавалося, що вона бачить на відстані високі щогли та малинову тканину на флагштоках. Клята уява! Краще б вона придумала, як пояснити Баміалу нову шазілірську реальність, не наговоривши зайвого, і заручитися його підтримкою.