12.4

– Що за день? – У дверях з'явилася засмучена кухарка. – Ні хвилини спокою. – Вона побачила незачеплену їжу і спохмурніла ще більше. – Нікому не догодиш. В одного від приправ печія, іншому м'ясне не до душі, третій худнути закортіло… Покоївка на дієті, подумати тільки! Уявила себе панянкою!

– Це Рунка?

Рум'яна життєрадісна Сідда такими речами точно не морочилася б.

– Вона, безглузда. – Вміст тарілок вирушив у помийне відро, а вони самі – у величезну каструлю з окропом. – Знову страждає від нерозділеного кохання. Той тип, що із «випалювачів», як у воду канув. Мабуть, покористувався нашою нещасною, та й перепурхнув на іншу квітку.

«Нічого, повернеться. Нацькую на нього Брікка, миттю прибіжить із вибаченнями», – зробила собі замітку Міка.

Потім зажурилася: після вчорашнього вечора очільник Ради навряд чи налаштований на співпрацю, особливо у справах любовних.

– От би звести їх із Терном, – замріяно продовжувала кухарка. – Він молодший, зате тихий і слухняний – дай боги кожному такого чоловіка. Не те що мій був, хай спочиває з миром… Як би їм допомогти, га?

– Ніяк. – Міка ненавиділа звідництво, особливо коли воно стосувалося того, хто, можливо, кілька днів тому вбив людину. – Самі розберуться.

– Розберуться? Ніколи в житті! Рунка плакатиме тижнями, а він і не гляне в її бік.

– Може, тому що не судилося?

– Не судилося? – Їдальнею прокотився сміх. – Якби всі чекали на долю, люди вимерли б давним-давно. Пора вже викинути з голови романтику та почуття. Роки йдуть, а розуму не додається. І люди починають пліткувати…

«Вона звертається до мене», – раптом усвідомила Міка.

Ця жінка з добрими очима зовсім не дбала про щастя Рунки, яка вже побувала замужем і ніби як виконала обов'язок перед суспільством. Раніше кухарка не раз плювалася на шлюби, де дружина старша за чоловіка хоч на місяць. Її думка не змінилася. Зараз вона намагалася зісватати випускника Ківірської академії освіти, що не мав статусу чиновника, і архівну доглядачку, що не мала папірця про освіту, – ідеальну, на її думку, пару.

– Марід збирається в центр? – Мало сенс швидше змінити тему. – Він міг би поїхати зі мною.

– Ні, у нього робота з'явилася. – Співрозмовниця не помітила каверзи. – Вчитель з якогось переляку попросив замок поставити. Ну, Терн же у крилі для слуг живе, там замикатися не прийнято. А йому раптом заманулося. Напевно, побоюється помсти дівчат. Чи подругу завести надумав?

«Незвичайна балакучість, опік, замок… Невже є зв'язок? Якщо так… Не факт, що він Рейн, але він безперечно боїться. Мене? Чи я загралася в детектива і справа лише в дітях? Хтозна», – Міка попрощалася й вирушила під дощ.

З проблемами треба розбиратися в міру їхньої важливості. Уфін зачекає. Якщо не втримати Жовту раду від безумств, трупів стане значно більше.

З гілок падали великі краплі й розтікалися по білій тканині неохайними плямами. Мокра трава ковзала, всюдисущі пагони чіплялися за ноги, з-під підошв розліталися брудні бризки.

Міка чи не навшпиньки подолала зарослу бур'янами під'їзну доріжку, біля воріт відкачала штанини, витерла взуття. Зітхнула, розуміючи: треба або збільшити гардероб у кілька разів, або серйозно поговорити з покоївкою. Прикриваючи голову долонями, досягла карети, що чекала біля тротуару.

– Магістрат? – Тимор полінувався виглянути з-під козирка, що нависав над його сидінням. – Порт?

Міка квапливо залізла всередину. Не здивувалася, виявивши там згорток із родзинками та ще теплий буханець хліба.

– Дружина спекла? – запитала, не приховуючи іронії.

– Та ні, купив додому, – прозвучало здивовано. – Неподалік дешевий магазинчик відкрився. То в магістрат?

Стало смішно. Це ж наскільки треба себе накрутити, щоб у кожному, навіть у такому буденному жесті, як частування, бачити підступ? Настав час відпочити. Відразу, як тільки закінчиться метушня з Жовтою радою і Келіварією. І коли вбивцю Уфіна буде знайдено. І після того, як…

«На тому світі відлежуся», – вирішила Міка, поправляючи мокре волосся.

– У «Лілії», – сказала, готова до запитань та відмовок.

Але візник без зайвих розмов махнув батогом.

І то правда, звідки йому знати, що ховалося за розкішним фасадом найвідомішого торгового дому Шазіліра?

«Клин клином вибивають», – спало на думку.

Можливо, Рект допоможе. Інших варіантів однаково немає.