11.2

– Ну і як вам?

Блідо-блакитні стіни, блискучі підвіконня, величезна вивіска з химерними літерами, замощена плиткою доріжка, крихітний декоративний паркан, купа чорнозему на місці майбутнього квітника… Тут, безперечно, добре попрацювали.

– Вражаюче. Ви чудово постаралися.

Миле личко кравчині осяяла така гордовита усмішка, ніби вона особисто займалася ремонтом.

– Заходьте! Малюнки он там, біля стіни.

Міка з належною увагою оглянула високі, майже в людський зріст, ескізи.

– Ти сумувала за мною, крихітко? – почула незнайомий чоловічий голос.

Усміхнулася нишком і вирішила більше ніколи не питати Жарею про особисте. Почала складати промову, щоб похвалити малюнки. Подумала, що треба сказати кілька добрих слів і про сьогоднішнє вбрання господині майстерні, а заразом подякувати їй за жіночий варіант уніформи, до якого магістратські чиновники вже майже звикли. І, напевно, замовити щось задля пристойності…

Сукню. Звичайну. Непоказну. Темну!

– Запроси мене до себе, красуне, – прозвучало надто голосно як для приватної розмови.

Міка припустила, що настав час іти – свій обов'язок хорошої знайомої та постійної клієнтки вона виконала, а грати роль зайвої спостерігачки не хотілося.

– Все дуже гарно і…

Слова застрягли у горлі.

Кравчиню справді відвідав чоловік. Статний, привабливий і досить молодий, він певне мав непереборний шарм, що змусив Жарею наплювати на громадську думку і цілувати його посеред людної вулиці.

– Розкажи про подружку, кралю. Це «та сама» з магістрату?

Оскільки його губи були зайняті, питання задавалися не вголос.

І що робити?

Підійти до них? Щит спрацює, омана розвіється, Жарея влаштує скандал, невідомий зрозуміє, що з доглядачкою щось не так.

Залишити все як є? Міка не могла зрадити знайому! Не мала права!

– Кхе-кхе!

Її ніби не помічали.

– Кхе! Кхе! Кхе!

Незнайомець зволив подивитися на потрібний бік.

– Жовта рада?! – крикнула Міка.

Він розгубився настільки, що розтиснув обійми. Розвернувся, пішов швидким кроком уздовж вулиці… Кравчиня, закотивши очі, осіла на газон.

Міка не збиралася його переслідувати. Допомогла Жареї встати, відвела у приміщення…

– Майстерня чудова, – підбадьорила замість розпитувань. – Днями зайду, дещо замовлю. Води?

– Подобається? – складалося враження, що недавні події кравчиню зовсім не схвилювали.

Ну або ж вона їх уже не пам’ятала.

– Дуже гарно!

– Я сама вигадала оформлення!

– Упевнена, шазілірці будуть вражені.

Після десятків компліментів кожній дрібниці Міка нарешті пішла.

«Дарма всі кричали на Рунку. Покоївка – не безвідповідальна, а жертва», – миготіли сумбурні думки.

– Забудь, що я з Ради, стерво! – гримнуло на найближчому перехресті.

Вона не зупинилася. Її мало хвилювало, чи промовив «випалювач» ту фразу вголос, чи спробував наказати беззвучно. Яка різниця? Проблеми у будь-якому разі вже почалися.

***

– Хлопче, що з тобою? Скоріше, ховайся в тінь! Так і до сонячного удару недалеко!

Лонс Уфін проігнорував вигук добросердечної продавчині соняшникового насінням, яка не тільки помітила його хворобливий стан, а й наважилася дати пораду. Згорбився, мовчки пройшов повз, навіть дошкандибав до кінця вулиці, стиснувши зуби, та коли повернув за ріг, не витримав тортур.

Зупинився, злодійкувато озирнувся. Наче нікого… Хоча в Шазілірі ніколи не можна сказати напевно – молодому ейрону постійно здавалося, ніби за ним спостерігають крізь прочинені двері або з-за фіранок.

– Мамо, там бездомний! – сполохав його дитячий вигук.

– Мій плащ коштує дорожче за прикраси твоєї матері, – пробурмотів Лонс, проте пройшов ще далі.

Схоже, тут точно нікого…

Він витяг із кишені пляшку з водою, хлюпнув на долоню. Обережно, намагаючись не торкатися палаючої шкіри, змочив обличчя. Трохи полегшало, але лише доти, доки волога не випарувалася.

– Прокляте місто! – видихнув Лонс. – Боги, воно справді прокляте…

Накинув капюшон, зробив кілька кроків і розлючено відкинув щільну тканину.

– Як вони тут дихають? – простогнав, роблячи ковток мерзенно теплої води. – Нестерпно…

Карети, що проносилися повз, обсипали його піском. На спітнілих щоках пил осідав тонким брудним нальотом і спричиняв жахливий свербіж. Сухе незвичне повітря дерло легені, волосся перетворилося на якесь неживе клоччя, губи потріскалися і кожен їхній рух завдавав болю.

– Де ж воно? Безглузда містечкова влада! Навіть назви вулиць нормально не напишуть!