6.2

Витягнувши з відкритого кабінету правого крила непогане крісло, Нат поспішив на перший поверх. Влаштував собі пристойну постіль, заліз на неї з ногами… І виявив, що загубив ключі від підсобки з інвентарем прибиральників. Прокляв власну розсіяність, повернувся на другий поверх…

– Гей, хлопче, збігай у їдальню і принеси чого-небудь перекусити! – приголомшив його «випалювач», що якраз визирнув у коридор.

Новина про те, що магістратська їдальня зачинилась о восьмій, а інші розташовані аж у торговому кварталі, Уфіна не втішила.

– Бридке місто! На вигляд самі святенники, а копнеш глибше… Давно варишся в цьому казані, малий? Що за дівка в мене по сусідству?

Нат справедливо розсудив, що якщо з Жовтою радою розшаркується навіть губернатор, то нема чого зображати скромника і треба підготувати собі тепленьке місце. Тому він охоче просвітив Уфіна щодо «тої самої», яка несподівано отримала завидне призначення. Той факт, що до появи доглядачки жіночої статі більшість містян навряд чи замислювалися про існування архіву і точно не хотіли займатися нудною роботою в неопалюваному приміщенні, справи не змінював. До речі, щодо приміщення… Стара будівля вимагала ремонту вже років десять, і лише з появою Міловіки Керрейт спромігся помітити її аварійний стан. Ну чи не цікаво?

– Очі у неї чаклунські, – задумливо заявив «випалювач», проігнорувавши натяки на цікаві стосунки доглядачки та очільника Шазіліра. – Дивиться прямо в душу. Посміхається, а погляд наказує вдавитися. Мотай на вус, жовторотику! Як зустрінеш жінку, перед якою не зможеш встояти, знай: вона з проклятих.

Прибиральник невпевнено зауважив, що якщо одягатися так безсоромно, як архівна вискочка, то ніяких потойбічних сил не треба – чоловіки й без того наввипередки падатимуть до ніг.

– Дурне малолітнє теля, – беззлобно штовхнув його в плече Уфін, – красуням купують хутра та коштовності, а не довіряють столітню історію міста. Точно тобі кажу, з нею щось не так. Досі не можу забути її очей. Таке відчуття, що вона бачить крізь стіни, хех!

– Мені здавалося, вона поважає Раду, – ляпнув Нат. – З Райлом он швидко зійшлася. Пан Даріан казиться, дивлячись на них.

– А Райл – це… А, ось воно що! То от чому вона мріяла поглядом всадити мені ніж у серце. Перевиховує, отже… Ну-ну… Цікаве у вас місто. Тільки прибув – і привіт, чаклунко. Вона гарна… Видовищне буде вогнище.

Об одинадцятій Нат витягнувся на двох кріслах і постарався викинути з голови і моторошного Уфіна, і мешканку архіву, яку досі називав різними словами, але в чаклунстві не підозрював.

За п'ять хвилин за вікном канцелярії щось впало на землю.

Ще через хвилину з'явився охоронець, пробурмотів лайку і покликав напарника.

– Вбивство! – розчув Нат і висунувся подивитися, де і що сталося.

Краще б він цього не робив… Заснути йому так і не вдалося. Який може бути сон, коли дізнаєшся, що дівчина, яка стійко ігнорувала шепіт за спиною, здатна вбити силою думки?

Наступного дня прибиральник зважився на одкровення і, будучи людиною практичною, пішов не в розшук, а до губернатора.

***

Тонка папка ощасливила пана Аліша, ще кілька людей пішли з якимись виписками, хтось навіть сказав: «Дякую». Нарешті голоси за дверима стихли, і Міка вирішила, що сьогодні зі справами закінчено. Відсунула в куток чорнильницю, сховала журнали обліку…

– Чому нічого не кажеш? – Помічник пильно стежив за кожним її рухом. – Зовсім нецікаво? Чи думаєш, що все зрозуміла?

Вона підійшла до вішалки. Й навіщо?.. І з протилежного кінця кімнати було видно, що шаль зім'ята до неможливості і кинута на гачок абияк. На крайній справа гачок, а не зліва, як раніше.

– Теж вважаєш, що я зірвався? – вигукнув Райл.

Його коліна врізалися в стільницю, крісло прокреслило глибокі подряпини на підлозі.

– Ні. – Міка безтрепетно ​​спостерігала, як він вибирається з пастки меблів. – Ти б не підставив мене. Ну, і сам не підставився б так безглуздо.

– Тобто на вбивство я здатен, так? – Розлючений погляд налякав би кого завгодно. – Здатен?!

«Вже забув, як збирався спалити дитину?» – І все ж вона промовчала.

Джамон Райл – не Даріан, готовий витримати будь-яку неприємну правду, сказану достатньо щиро.

Не буває колишніх «випалювачів». Не можна умовляннями перетворити хижака на травоїдну тварину і не можна змінити спосіб мислення того, хто все свідоме життя бачив лише чорне та біле.

Для помічника існували люди, яких він присягався захищати всіма силами, прокляті – поріддя темряви, що не заслуговувало на співчуття, і архівна доглядачка. Вона не вписувалася у звичну схему «добро – зло», тому стала для нього відправною точкою на шляху до знайомства зі світом без спалювань. Можливо, через роки Джамон і навчився б толерантності… Але тижня йому не вистачило.

Міка розправила шаль, очікуючи побачити відірваний клаптик, і ахнула. Посередині зяяла дірка – величезна, майже на всю довжину, з рівними краями та розсипом темних зашкарублих плям навколо.

– Ось тепер у мене виникли запитання.