5.3

***

– Неперевершена пані доглядачко, нарешті й ви пробралися в цю обитель скорботи та підозр. З добрим вас ранком!

«А він добрий?» – Міка не поділяла добродушного настрою начальника розшуку.

Пройшла до відчинених навстіж віконниць, зміряла поглядом криваві відбитки долонь на підвіконні та брудні сліди взуття поверх них, визирнула назовні…

– Місце злочину? – пробурмотіла невдоволено. – Більше схоже на прохідний двір чи стійло.

– Як з язика зняли, – хмикнув Керрейт. – На своє виправдання можу сказати, що наші гості з Ківіра встигли наслідити тут до мого прибуття.

Уфін був мертвий… Вперше почувши це, Міка вирішила, що її розігрують. Вбивця в магістраті – який абсурд! Увечері бічний вхід замикають, біля парадного незмінно стирчить охорона, відвідувачів після восьмої не пускають. Не пройшов же злочинець крізь стіни?

Потім Ясан Брікк, новий очільник Жовтої ради, поділився здогадами, і стало ясно: божевілля тільки починається.

– Сядете? – Губернатор люб'язно висунув з-за поки порожньої шафи грубий стілець. – Я б запропонував крісло Уфіна, але панове «випалювачі» у своєму прагненні до правди залили його чорнилом.

– Зачеплені тим, що ми встигли першими, Керрейте? – уривчасто кинув Брікк.

На думку Міки, його незадоволений вигляд більше стосувався помилок людей із Ради, ніж суперництва з магістратом. «Випалювачі» перевернули кімнату повністю, вишукуючи казна-що, і тепер визначити, де тут доказ, а де – сміття, було неможливо.

– Певне, ні, – байдуже кивнув Даріан. – Не приховуватиму, мені зовсім не хочеться тужити за покійним. Засмучує лише те, що ви відразу назвали злочинця і не бажаєте визнати правду

Понурі плечі застиглого біля дверей Брікка здригнулися.

– У вас є інше пояснення?! – рикнув він. – Є?!

– Тихіше, дорогенький, тихіше. – Мавк заспокійливо підняв руки. – Тут вам не казарми. І чому в Раді заведено підвищувати голос, як щось не так? Вічно якісь причіпки, невдоволення, образи… Життя минеться, а ви й не усміхнетеся нікому.

– Вам смішно? – гримнув «випалювач». – Мені, уявіть собі, ні! Спочатку моїх людей селять у такій дірі, що й подумати страшно, і я не маю заперечувати, оскільки Уфін із цим погодився. Потім виявляється, що зрадники, які розбили бриг, у вашому клятому місті вважаються пацієнтами і чіпати їх забороняє закон. Чиновники начепили рожеві стрічки, а ви стверджуєте, нібито це не кпини, а солідарність. Що ще? О так! Хіба ваша Служба у справах обдарованих не виконує функцій Жовтої ради?

«Я говорила надто голосно», – зрозуміла Міка.

Відлуння рознесло ті дурні слова по всій будівлі. Місцеві служаки напевно хихикнули й забули, а «випалювачі» сприйняли їх за чисту монету.

Під перехресними поглядами начальника розшуку та губернатора вона відчула себе незатишно. Але питання: «Що ще за служба?» не було.

– Можна і так сказати. – Посмішка Керрейта разюче контрастувала з його безпристрасним голосом. – Основна відмінність у тому, що ми не використовуємо вогонь.

– Та у вас і чаклунства, як я бачу, майже немає! – Широкі зуби очільника Ради чітко скреготнули. – Четверо спалених за сто років – це у десятки разів менше, ніж у будь-якому келіварійському містечку! Тоді якого демона ви надсилали запити в Ківір?! – Він зірвався на відверту грубість. – Що ще за місцеве прокляття?

Звиклий до політичних чвар губернатор лише запитально підняв брову, скептично налаштований Мавк недовірливо похитав головою, а от Міка не втрималася від неввічливого:

– Шо?!

Так, нещодавно в Шазілірі відбулася серія загадкових злочинів, яку в народі назвали «прокляттям». Жовта рада скористалася цим, щоб нагрянути в місто, і її не зупинило навіть те, що лиходія було знешкоджено власними силами.

Але ж у столицю на чаклунів ніколи не скаржилися! Навпаки, міська влада прагнула приховати місцеві проблеми, розуміючи: якщо справою зацікавляться «випалювачі», містяни довго не витримають і почнеться бунт. Чи будуть його причиною прокляті, чи келіварійський уряд – інше питання, проте мирне життя залишиться в минулому, жодних сумнівів.

– Мила пані доглядачка мала на увазі той факт, що в Ківір не надсилали жодного запиту, пов'язаного з обдарованим, – ввічливо пояснив начальник нишпорок.

– Я власними очима бачив стоси листів! – обірвав Брікк. – Сам Флеріан розпорядився направити сюди найкращих людей! Хіба вам не відоме його ставлення до незрозумілих речей? Хочете, щоб я повірив, ніби він ні з того, ні з сього…

«Випалювач» різко замовк. Підняв голову до годинника, що висів над дверима, скривив губи в подобі посмішки:

– І доби не минуло… Бачу, Шазілір відданий короні. – Його кулак із тріском врізався у стіну. – Що, і над малою Зініелою не змилуєтеся? – Світло-карі, трохи зелені очі пробіглися приголомшеними обличчями присутніх. – А актори з вас нікудишні, панове! Будь-який шмаркач-новобранець впорався б краще.

– У вас виникла нова теорія? – спокійно уточнив Даріан. – Не поділитеся?

Сонце спішно дерлося небосхилом, його промені господарювали на колишньому столі Уфіна. Зім'яті папери, роздерті папки, озеро чорнила, поламане пір'я… У яскравому світлі це виглядало особливо жалюгідно і нагадувало аматорський обшук, а не збирання доказів.