2.3

***

Уфін, ледве помітивши місцевих чиновників, почав розпоряджатися щодо поселення своїх людей та сім'ї. Його слухали ввічливо, з належною увагою, ставлячи суттєві питання і уточнюючи незначні деталі. Потім підоспів Даріан. Коротко повідомив, що формальності залагоджено, тож члени Жовтої ради можуть вирушати в підготовлені для них казарми. Якщо пан Уфін зволить передати розпорядження…

«Випалювач» поставився до заповзятливості шазілірської влади з неочікуваною прихильністю.

– Неймовірна швидкість! – кинув скупу похвалу. – Зізнайтеся, Керрейте, ви знали про наше прибуття? – Він звертався до співрозмовника на келіварійський манер – за прізвищем. – Неможливо знайти придатне приміщення в центрі менше ніж за годину. Когось виселили?

Даріан не став уточнювати, що склади біля західних доків, де поспіхом спорудили дерев'яні настили для спання, зовсім не в центрі міста. Він подякував за сприяння, запитав про здоров'я і запропонував негайно вирушити в мальовничу садибу, немов створену для ейрона та його сім’ї.

– Спочатку магістрат, – грубо обірвав очільник Ради. – Втім, Нікаела з дітьми будуть раді відпочити. Зініело, дитинко, стукни брата, хай не вилежується, як панночка!

– Лонсе! Тобі дуже боляче-е-е? – відразу ж відгукнулася ейрона.

Уфін у компанії губернатора покинув місце кораблетрощі першим, навіть не глянувши на дружину. Лонс миттю втратив хворобливий вигляд. Відштовхнув матір, що бігала навколо нього з мокрим рушником, шпурнув галькою в чайку і накричав на лікаря, який перев'язував роздерту до кістки руку в полі зору «справжніх панів». Потім витяг із внутрішньої кишені гребінець і почав чепуритися, не звертаючи уваги на чужі стогони.

– Лонсе, дозволь мені! – Нікаела запобігливо зазирнула йому в очі. – Ти лікоть забив, синочку. Не виснажуй себе, сонечко ти моє.

– Відчепися, мамо! Як хочеш допомогти, то накажи цим неробам відвезти нас до міста. Сил уже нема слухати, як волає якийсь здихляк!

Магістратський служака, якому не пощастило опинитися поблизу, квапливо повідомив, що через велику кількість постраждалих вільних екіпажів поки що немає, але новий транспорт ось-ось прибуде. Очікувалося, що поважна ейрона і діти поїдуть разом із паном Уфіном, проте той вирішив по-своєму, тому доведеться трохи почекати. Можливо, шановна Нікаела захоче помилуватися прекрасною рицелією – знаменитою південною квіткою, що росте на скелях?

Висока зачіска знатної дами якимось дивом не розпалася під час аварії і тепер обурено хитнулася з боку на бік, попелясті пасма впали на обличчя, немов щупальця восьминога.

– Неймовірно! – Пухка долоня ейрони притулилася до затягнутих у корсет грудей. – Це неповага! – Сукня, що волочилася по мокрому піску, завадила жінці підбігти до чиновника і схопити того за комір. – Свавілля! – Щедро присипане пудрою обличчя Нікаели помітно почервоніло. – Ви за все відповісте!

Лонс підійшов до справи більш практично. Він відкинув з високого чола темний чубчик, пильно оглянув околиці і миттю помітив слабке місце у виправданнях шазілірця.

– Брехливий негіднику! – Тонкі ніздрі юного ейрона затремтіли від гніву. – Он же стоїть карета! – Зло примружені зеленуваті очі не обіцяли нічого доброго. – Зініело, ходи сюди! Ми їдемо з цієї вигрібної ями.

Йому спокійно почали пояснювати, мовляв, той екіпаж належить архіву і, як тільки лікар Чейна закінчить надавати першу допомогу пораненим, теж вирушить до лікарні.

– Мамо, ворушися! Знаю я їхні відмовки. Нехай звикають, хто тут головний! Зініело, крихітко, негайно викинь краба, бо мені доведеться його роздавити!

***

Міка спостерігала за наближенням колоритної трійці водночас зі співчуттям та роздратуванням. Пощастило їм із таким чоловіком і батьком! Сталася жахлива подія, а він покинув рідних і поспішив зміцнювати позиції у магістраті. Вражаючий егоїзм. Таке враження, що дружина та діти для нього тягар, а не втіха.

Ейрона спіткнулася, важко впала на коліно.

– Мамо! Ти така незграбна!

– Матусю, ти крабика причавила!

Лонс усе ж допоміг матері підвестися – ліниво простягнув руку, знехотя обтрусив бруд із довгого подолу. Тієї миті він виглядав на свій вік, але коли поспішив уперед, підганяючи сестру легкими стусанами, то знову перетворився на молоду копію батька.

Втім, зовнішня схожість між ними не впадала в очі. Блідий, аж надто худорлявий Лонс здавався мало не протилежністю Наніта – міцно збитого, сяючого здоровим рум'янцем. Юнак успадкував хіба що синювато-чорне волосся і характерний погляд спідлоба. З матір'ю в нього знайшлося набагато більше спільних рис: м’який овал обличчя, гостре підборіддя, вузькі брови, ямочки на щоках. Його сестра не була схожа ні на батьків, ні на брата. Усміхнена, круглолиця, з носиком-кнопкою і ластовинням, вона не відрізнялася від шазілірських дітей, що допитливо виглядали з-за скель.

– Рада конфіскує цю карету, – оголосив Лонс, наблизившись до Тимора. – Негайно відвези нас у… До міста!

– А чи не надто пан молодий для «випалювача»? – глузливо ущипнув візник.

– У вогонь захотів, нечестивцю? Стеж за язиком і швидко відчиняй двері!

Двері відчинилися самі – Міка не хотіла, щоб скандаліст зовсім розійшовся. Мисливців за чаклунами у місті не любили, тому терпіння Тимора швидко вичерпувалося. Хто знає, чим це обернеться? Раптом Лонса допече настільки, що він надумає помститися?