12

У селі не зраділи нічним візитерам, особливо після попередження про ібіську заразу, але вдали, що все нормально. Шазілірський Комітет у справах обдарованих – серйозна контора, що підпорядковується безпосередньо губернатору, а ієрархію в провінції поважали.

Зараженим надали гостьовий будиночок на околиці – незаселений, а тому поки що холодний, але Рейн не жалів дров і не боявся, що піч потріскається від жару. Не своє, не шкода… Та й у Блекки проявилися всі ознаки переохолодження, хотілося якнайшвидше вивести її із зони ризику.

Гаряча їжа з будинку старости стала приємним доповненням, нагріта вода – необхідністю.

Пані Чарра залила підлогу в кухні, жахнулася рушників з грубого полотна, багато разів пом'янула свої втрачені сукні і нарешті заснула в кріслі біля вогню. Коли вона мовчала, то мала чудовий вигляд, незважаючи на хворобу. Втім, і на її бурчання Рейн уже не реагував.

Блекка не залишила його в яру, хоча її егоїстична натура, напевно, вимагала кинути все і рятуватися самій. Рейн знав, як важко протистояти внутрішнім поривам. Пані Чарра заслуговувала на повагу.

Поки вона спала і не заважала своїми претензіями до всього довкола, мало сенс скористатися тишею і скласти звіт у двох примірниках: один для Комітету, другий – для старости.

Рейн справедливо розсудив, що його висновки нікого не потішать, тому намагався дотримуватися сухої канцелярської мови та демонструвати абсолютну неупередженість.

Виходило погано. Важко ставитись до чогось відстороненого, коли мимоволі потрапив під його дію.

Рейн почав здалеку. Він згадав історію про Скупу Наречену і зауважив, що за часом вона збігається з відомою в передмісті Шазіліра історією про Закоханого Невдаху.

Суть її проста. За багатою, але хворобливою дівчиною впадав молодий чоловік, у роду якого колись були прокляті. Звичайно, сім'ї красуні такий наречений не сподобався, але хлопець виявився наполегливим. Щоб зупинити зухвальця, батько дівчини влаштував підпал його будинку і якнайшвидше організував шлюбний договір із гідною людиною з провінції.

Закоханий приперся на весілля і побажав коханій та її нащадкам довгих щасливих років життя. Його вигнали зі скандалом, а через деякий час віз із посагом втопився в річці. Пішла чутка про проклятість мосту, а потім і території, де жили молодята.

Насправді міст Скупої Нареченої обвалювався і до того фатального одруження. Зірки так зійшлися, що на ньому хотіли нажитися надто багато негідників. Ніякої магії, для шкідництва вистачало халатності та злих намірів.

Із «проклятими землями» все складніше. Вони прокляті лише доти, доки не вникаєш у деталі і задовольняєшся обмеженими джерелами інформації.

Поганий урожай? А в сусідньому селі взагалі ніякого не було! Все виморозило і засушило, люди голодували…

Багато кволих дітей? І справді. Ті, хто за інших обставин не з'явилися б на світ або померли б у дитинстві, вижили, хай і помітно відрізнялися від однолітків.

Немічних старих стало більше? Так, їх не косять найпростіші хвороби.

У скаргах староста оминав питання смертності, але Рейн після прибуття запитав першого-ліпшого жителя, чи багатьох поклала ібіська зараза, і почув, що боги милосердні до цих країв, бережуть від хвороби. Ходило щось схоже, але лікар сказав, що не воно, звичайна застуда. Половину народу перетрусило, проте ніхто не помер, а від ібіської пошесті втрати неминучі.

Рейн радив місцевим жителям змиритися з тим, що їхня земля допомагає вижити найслабшим. Зараз це псує статистику, але одного разу стане найкращим із «проклять», відомих людству.

Непогано б повідомити це і парі, яка спровокувала чаклунську активність. Вони впевнені, що накликали на село біду, та насправді їм мають дякувати за дивовижну аномалію.

Звіт напевно не сподобається ні старості, ні начальству. Проклятий не може бути добрим, ха-ха! А для роботи на землі слабкі – це тягар…

«Усім не догодиш. Навіть якби десь роздавали щастя, знайшлися б ті, кого це не влаштовувало б», – похмуро подумав Рейн і вважав свою місію виконаною.

Його відправили розібратися – він і розібрався, а місцевих жителів із відкритими фактами нехай примиряє хтось інший.

***

Блекка поїхала через тиждень, залишивши після себе відчуття полегшення та легкі нотки смутку. Оплачена її батьком охорона таки дісталася проклятого села і чесно дочекалася закінчення карантину.

Пані Чарра прямувала до тітки Маруанет, про яку жодного разу не сказала доброго слова. Судячи з деяких ухильних фраз, Блекка збиралася поскандалити там від душі. Причина? Внутрішньосімейні стосунки й образи, що накопичувалися роками. Та й взагалі, за потреби Блекка Чарра вміла здіймати бурю у склянці води.

Рейн повернувся до Шазиліра, майже впевнений, що навіки проклятий старостою і його прибічниками. Не надихнули їх висновки представника Комітету у справах обдарованих, ще й як не надихнули…

У місті нічого не змінилося, хіба що зима відступила та Діно Шрута провели в останню путь. Ібіська зараза, підхопив у шинку, згорів за кілька днів… І до власного суду не дожив.

Рейна відрядили на пошуки Закоханого Невдахи, але той давно покинув Шазілір.