2

Лейк радив не навантажувати ногу, проте Рейн ставився до свого здоров'я за принципом: «не відпало, і добре». До магістрату він підійшов неквапливою ходою впевненої в собі людини і намагався за всяку ціну піднятися сходами рівно і гідно, але вистражданий ритм порушив охоронець.

– Пізно ви сьогодні, пане Морн. Вас уже всі шукають, – простодушно сказав він.

«Новий. Із приїжджих. У Шазілірі прийнято звертатися на ім'я, а не на прізвище», – зауважив Рейн і спіткнувся на останній сходинці.

«Мені не байдуже», – спалахнуло чергове осяяння разом із різким болем, який не могла заглушити навіть кінська доза знеболювальних із рецептів Лейка.

Прокляття! Незважаючи на всі старання, думка оточення досі мала значення.

«Дивак», «псих», «непристосований до життя дурень» – на це Рейн погоджувався із таємним вдоволенням, але він не хотів показувати слабкість. Нізащо. Не дочекаються.

– Щось сталося?

Ім'я охоронця геть-чисто вилетіло з пам'яті, проте Рейн зав'язав розмову, щоб влаштувати собі невеликий перепочинок. Кляті ліки! Лейк не поскупився на дозу, здатну звалити і слона.

– Нічого нового. Обікрали лавку ювеліра, перекинувся віз із бочками вина, знову посипалися скарги на міст Скупої Нареченої… А! Пан Керрейт був дуже злий і наказав відправити вас кудись подалі. Щоправда, цього разу серйозно.

Взагалі чудово. Рейн намагався не перетинатися з губернатором, але примудрявся спричиняти його невдоволення навіть здалеку.

– В заслання? І куди засилають у наш прогресивний час, якщо не секрет?

– У відрядження, пане Морн! А куди, Комітет ще не вирішив. Вони, як би це сказати, воюють на два фронти. Хочуть і наказ виконати, і дружину губернатора не засмутити.

– А дружина тут до чого? – не зрозумів Рейн.

– Ну як це ж, пане Морн? Пані Керрейт так часто переймається вашим здоров'ям, що пан Керрейт уже не витримує. Самі розумієте, у її стані хвилювання – зло.

«Вран. Цього балакучого хлопця з улесливими очима звуть Враном», – згадав Рейн.

– Розумію, – промовив без емоцій. – Постараюся не бентежити сильних світу цього своїм проблемним існуванням. Пропустіть, мені не терпиться отримати стусан під зад.

***

– Шановний, на вас покладено найнебезпечнішу та найвідповідальнішу місію з усіх, які я будь-коли бачив, – без посмішки повідомив Ясан Брікк, тимчасовий виконувач обов'язків голови Комітету у справах обдарованих. – Ви повинні супроводити пані Блекку Чарру в заміський маєток її тітоньки і постаратися не збожеволіти під час п'ятиденної подорожі. Після цього вас чекає простесеньке завдання: розгадати таємницю проклятого села біля річки Лоуса, знайти винного і виправити ситуацію. Впевнений, завдяки старанням пані Чарри пошук лиходіїв здасться вам відпочинком.

Рейн не помітив моменту, коли змирився з існуванням Брікка. Ненависть нікуди не пішла, вона терзала серце кожну зустріч, але затихала всього за кілька годин. Непоганий прогрес, раніше Рейн мріяв задушити начальника цілодобово.

– Ні.

– Це не прохання, пане Морн.

– Я не буду нянькою для Блекки Чарри. – Тут Рейн не визнавав компромісів. – Є матеріали щодо проклятого села?

Брікк сховав задоволену посмішку і почухав потилицю, скуйовдив коротке сиве волосся.

– Є близько двох десятків звернень місцевого старости, – сказав, і не згадуючи про найнестерпнішу дівчину Шазіліра. Рейн запідозрив, що пані Чарра нікуди й не планувала їхати, а її ім'я начальник приплів, щоб на його тлі відрядження у глухомань здавалося благословенням долі. – Скарги на те, що люди і худоба хворіють частіше, ніж зазвичай, та й урожай мізерний уже котрий рік. Спочатку це списували на виправдання нестачі податків, але восьмий рік поспіль одне й те саме? Ні, щось там діється.

– Обдаровані, – похмуро посміхнувся Рейн. – Все як завжди.

– Прокляті, пане Морн, не забувайте! – гаркнув Брікк, насупившись. Сірий костюм ледь не лопався на його масивних плечах, але, здавалося, начальникові це не завдає незручностей. – Зло коять прокляті, – додав він спокійніше. – Це важливо. Люди без дару повинні вловити різницю і ніколи не плутати ці поняття.

– Угу, зрозуміло. А чому ж пані Керрейт не займеться проклятими? Раніше вона любила таке, скрізь ніс совала, а що тепер? Наші бабусі народжували у полі, а дружині губернатора потрібні тепличні умови?

– Пані Керрейт готується до іспиту на ранг чиновника найвищої категорії, – докірливо зауважив Брікк. – Найближчими місяцями їй протипоказані хвилювання. До речі, дорогий племіннику, – пролунало як знущання, – наші бабусі бачили поле хіба що на картинах у своїх покоях. Пам'ятайте, звідки ви родом, і надалі постарайтеся уникати розпалювання міжкласової ворожнечі.

Це було як ляпас, і він подіяв досить цілюще. Рейн звик до того, що люди, насамперед пані Керрейт (після її заміжжя він не міг кликати її на ім'я навіть у думках), створили навколо нього зону співчуття та розуміння, а от Брікк не церемонився ніколи. Дивна річ, це сприяло тому, що Рейн міг витримувати його у великих дозах.

– Матеріали.