Глава 6

— Байлірі и Бейлірі Меоді, Тойред Улард, Вестарія та Мелісса Грасськи — проходьте до екзаменаційної зали.

— Що..? —отетеріло перепитала Веста.

У мене слів не знайшлося.

— Вестарія та Мелісса Грасськи — будь ласка, до зали, — спокою у голосі декану можна було лише позаздрити.

— Що відбувається? — тихо спитала, дивлячись на таку саму непорозумілу подругу.

— Та йдіть вже сюди, скільки на вас чекати!? — гукнув… Тойред?, що вже підійшов до Аміральди. 

— Дівчат, можливо, мені повторити? — оманливо м’яко пролунало у повітрі.

— Пішли, — Веста з силою вхопила мене за руку. 

— Це ж дурня! — прошипіла я, але послухалась.

Двері відчинились та перед нами розверзлася велика та урочиста зала з громіздкою кришталевою люстрою та безліччю магічних вогників. Сьогодні вона відрізнялась від звичайної себе щонайменше наявністю великого столу, за яким сиділи декани та ректор. Хм, а абітурієнтам стільців не надавалось… От тобі і “раді вас бачити”.

Гуркіт закриття дверей співпав з в’язкою слиною, що ледь-ледь проковтнулась під  поглядом Валеріана. 

— Ще раз вітаю у нашій академії, — стримано посміхнувся він. — Хто бажає спробувати першими? 

— Я! — гучно відгукнувся Тойред. Аж занадто гучно.

Близнюки сіпнулись — не дивно, з їхнім то слухом.

А тим часом хлопчина вже сяяв посмішкою перед викладачами.

Першим його іспитом була куля.

Пам’ятаю як ми Вестою одну таку розбили… Хто ж знав, що “вливати магію” треба обережно і повільно.

Хоча сама ідея кулі мені подобається — непогана допомога з завчасним розумінням як найкраще розкрити потенціал бідолашного мага, чи не так? 

На жаль, я не чула як викладачі прокоментували сили Тойреда та, судячи по не дуже радісним обличчям усіх чотирьох — така собі в нього сила. 

Шкода, що куля нічого не вирішує… А отже крикун перейшов до другої частини — теорії. 

Ех, і нащо ото полог тиші ставити. Пантоміма це добре, але слова мені б більше сподобались.

— А хлопець то не дурний, — тихо пробурмотіла Веста.

І, на жаль, мала рацію.

Аеріт навіть трохи подався вперед — а це вже майже історична подія.

— Чудово! — розвіяв полог тиші, мовив ректор. 

— Проходьте далі, — з посмішкою мовив Терентій Птах — декан вогню. 

Мене вибісила задоволена посмішка Тойреда у наш бік. Я вже зробила крок вперед, але Веста мене трохи випередила. 

Що ж, почекаємо.

Я не дивилась за подругою. Не маю жодних сумнівів щодо її сили чи знань. 

Хоча не здивуюсь, якщо ця четвірка наразі питає за минулу домашку, що була в рази складніша за всі ці “доречні” питання.

— Ви молодець, — спокійно мовив ректор, після того як полог знов спав.

А я тим часом зробила рішучий крок вперед. 

— Підходьте! — аж надто бадьоро запросив Терентій.
О, ні.
Оце його “бадьоро” мені зовсім не сподобалось.

Та полог вже зімкнувся за моєю спиною.

Мимоволі прикрила очі, щоб розгледіти його візерунок, та одразу знов розплющила. Це ж ілюзія!? Ще й така, що тільки зсередини можна розгледіти.

— Кладіть руку на кулю, — буденно мовив ректор. 

Послухала не замислюючись, але варто було відчути холод кулі — відшатнулась.

Мозоку нема на базарі не купиш.

Потрібно було йти останньою. 

Погляд метнувся до Валеріана, але той був спокійним.

Щоб йому грець!

Гаразд.

Якщо він не переймається то й я не буду. 

Рука знов опустилась на кулю, і я делікатно впустила у неї сили вогню, повітря та води. 

Наче вийшло? Стривай… Гей! 

Я знов метнула погляд до ректора — на його ледь помітну посмішку.

Тьфу на нього. Даремно переймалась — на кулі була ще одна іллюзія. Причому найтонша з усіх бачених мною. Щоб там не було насправді — куля показала рівнесенько те що треба.

— Чудовий результат, — майже регочучи мовив Терентій, а я нарешті допетрала, що 

створіння поза пологом бачать лише те, що бажають викладачі. 

Можливо, це було дарма. 

Розгубленість зникла, а з нею і тормоза.

— Валеріан, підкажи мені, будь ласонька, — м’яко почала я, — якого дідька тут відбувається!? 

— Ви з Вестою так хотіли потрапити на церемонію, що ми вирішили вам у цьому допомогти, — невинно запевнив ректор.

— Та-та, а я прабабця вампіра. Схожа? 

— Не перебирай міри, — осадив мене Вайлет Вьорі— декан води.

— Меліссо, — втрутився Аеріт, — ще один рік приватного навчання не має сенсу. Вам вже час заводити корисні знайомства. 

Брови повільно поповзли до неба.

— Ще тиждень тому ви були інакшої думки.

— Обставини змінились.
— Настільки, що ви готові ризикувати?

Тиша. 

А це вже цікаво.  

— Ти й так мала вступати цьогоріч, — в решті решт мовив Вайлет.

От тільки чомусь ще декілька днів тому вони не бажали запускати у власний заклад ходячу бомбу.

— Гаразд, — змирилась я, картинно підвівши руки над головою.

— Чудово! — бадьоро вигукнув Терентій. 

Хоч в когось гарний день.

*****
Наступні іспити минули швидко. 

І все б нічого, якби не погляд Терелла Ніта — непорозумілий, майже шокований. 

Хутко ж декани приймають рішення, якщо навіть Террел, що вчора був на засіданні, не знає новин.