Казнокради "залишились з носом".

— Вше шпільнички, більше жодних Шарм-ель-шо, і тим паче «Шик-чи-пшиків», — шепелявлячи зі свого антикварного крісла в залізобетонному особняку, звернувся до друзяків авторитет. 

І був готовий відкрити рот викликаному додому стоматологу. 

— Мені виштачило покушаної дупи та вибитих об шлюпку шубів. Хоча я нічого не пам'ятаю. 

Казнокради на диванах поховали очі, проте лише ті, які були на виїзді. Інші ж потай посміхнулися. 

— До речі, може, комусь бананчик? 

Стоматолог скористався паузою і схопив із піали кілька фруктів. 

— Ні-ні, дякую! Якось обійдемося, — закрилися руками невдалі мандрівники та заодно розкрили свої животи, що розпухли від зеленого вантажу Ахмеда. 

— Навішо ти банани припер? — запитав плішивий бугай. — Не шнаю чому, але мені від одного їх виду погано. 

Він на всю кімнату голосно відригнув. 

— Роби краше хутчіше швої шліпки й шоб шавтра були нові шуби. І жодних діамантів, прошто шовті й вше. Коротше, як решта. 

— Вибачте, але я не міг прийти з порожніми руками, — ледве стримавшись, щоб не розсміятися, відповів стоматолог і додав: — Адже я завжди так робив. 

— Проїхали, — відмахнувся авторитет. — Мене шараш більше цікавить, як я вдарившя об човен і шо подумав народ. Цікаво, хоч хтошь мене пошалів? 

— О, так! Ще б пак! — награно зобразив горде за боса обличчя хлопець зі шрамом і став вигадувати на ходу: — Там був такий мегалодон, страшна річ. 

Він вискочив на середину кімнати та почав ногами вимірювати паркет. 

— Ось такий. Ні, такий. Зуби просто нереальні, — взявся за голову оповідач. 

А плішивий бугай навіщось помацав дірки у власній щелепі. 

— Так ось, — заходив у кураж казнокрад, — те, що ми встигли побачити, коли з колегою підскочили на берег, просто шокувало. 

І поглянув на колишнього скарбника. 

Авторитет зупинив рукою пориви стоматолога поколупатися в роті та завмер. 

— Уявіть собі, монстр не міг за вами вгнатися. Лижі мчали, як дурні. Будь-який спортсмен позаздрить. 

— Так-так, я шпортшмен, — охоче погодився бугай. 

А кімната продовжила сповнюватися брехнею. 

— Тільки через пів години мегалодон зміг наблизитися до вас. І то, якби ви не зробили мертву петлю. 

Базіка спробував зобразити руками американські гірки. 

— Монстр би залишився з носом. 

— Так-так, мертву, ш ношом. 

Авторитет задоволено задерся на кріслі. 

— І шо потім? — напружився він в очікуванні кульмінації. 

— Потім мегалодон підстрибнув і отримав кулаком під дих. Правда, перш ніж пірнути на глибину, встиг добряче оббризкати вас водою. 

Хлопець зі шрамом спробував намацати в повітрі той самий дих і відтворити великі бризки, але вийшло щось незрозуміле. 

— Пам'ятаю, пам'ятаю, — підтвердив плішивий бугай і додав: — Я мало не шахлинувшя. Але монштру врішав дай Боше. 

— Ще як врізали! — не вгамувався казкар. — Мегалодон так і вилаявся. Зрозуміло, не солодко довелося. 

Хлопець злегка перебільшив, а беззубий бос примружився. 

— Тобто друзі на катері стали лаятися, — виправився казнокрад. — Напевно, пошкодували рибинку. 

— Бовдури! — плішивий бугай негайно розлютився. — Мене шалкувати треба було. Кого намагалашя втопити гадина? 

Він засвердлив суворим поглядом спільничків на диванах, і знову ті, що були на виїзді, опустили голови. Інші ж непомітно посміхнулися. 

— А як відреагувала публіка на пляші? Її там було чимало. 

Авторитет знову глянув на хлопця зі шрамом і приготувався почути приємні слова. 

— Туристи стали на коліна, босе, — максимально підвищив планку брехун. — Важко було дивитися на рясні бризки. Вони навіть заплакали на весь готель. 

— Ошь це я рошумію, — немов сп'янів авторитет і мовив: — Тепер мені проштять уші колишні грішки й нададуть шолотоверху віллу в центрі «Шалочки». Блага поллютьшя рікою, влада шама поліше в руки.

— Влада! Влада! Влада! 

Очі казнокрадів спалахнули. 

— Влада! Влада! Влада! — азартно заторохтіли вони. 

І стоматолог обломав весь кайф. 

— Усе це, звісно, добре, але я маю зробити зліпки. Інакше доведеться ходити без зубів. 

— Я тобі похошу! 

Авторитет сунув під ніс людині величезний кулак і знову звернувся до «очевидця» своїх героїчних витівок: 

— Шрошуміло, шо ш цим рошібралишя. Однак у мене лишилишя шапитання. По-перше, чому покушана дупа, а по-друге, як ми потрапили додому? 

— Ну, — трохи зам'явся казнокрад, — не хотілося розповідати. 

Він навмисне витримав паузу, щоб вигадати щось гідне, тільки вибору не було.