Сміттєвоз у нагоді.

— Що сталося? — зобразив питливу позу чоловік у брудному комбінезоні. — Що ви такого наробили? 

Він метушився, залишаючись незрозумілим. Однак мова тіла говорила за себе. 

— Нас хотіли вбити, — взявся одразу брехати хлопець зі шрамом. 

І заодно зобразив озброєну людину, яка прострілює голови казнокрадам, не виключаючи боса, що нерухомо лежав на купі сміття з кривавим ротом. 

— Цей негідник вибив зуби людині й навіть не моргнув, — вказав на поліціянта вдалечині. 

А для наочності вліпив авторитету під око. 

— Я зрозумів, зрозумів. Припиніть. 

Рятівник виявив співчуття до плішивого бугая і мовив: 

— Зараз бандити часто прикидаються слугами правопорядку і бешкетують. Це ж треба таке, — чоловік вирішив, що розкусив суть подій, — викрали туристів, обібрали, наділи безглузді халати й морили голодом. Он як щоки впали. 

Він захитав головою.

— Треба терміново зателефонувати в поліцію, вони розберуться. 

— Жодної поліції! Ви зовсім очманіли? Ми не хочемо сидіти у в'язниці, — зрозуміли головне слово з потоку іноземної промови казнокради. 

І колишній депутат сказав:

— Нам би додому і терміново, — зловив на собі незрозумілий погляд. — Ну, додому... Розумієте? 

Чоловік став зображати руками літак і ледь не впав на дорогу. 

— Обережно! 

Місцевий встиг схопити бідолаху за халат. 

— Значить, літак, жодної поліції, — здогадався він. 

І знову подумав уголос: 

— Це ж треба таке, влада з бандюгою заразом. Ніколи б не подумав. Зазвичай таке тут не водиться, але... І куди ж вам летіти? Треба ж ще квитки купити. А якщо вас в аеропорту чекають? Я ж простий робітник. Вай-вай-вай, — нарікав чоловік. — Ще нарвусь на неприємності. 

Він уже був готовий позбутися небажаних пасажирів, але колишній депутат вчасно згадав: 

— Годинник! Дивіться на годинник, там написано. 

— Не зрозумів? 

Місцевий звів брови та забігав очима у вказаному пальцем напрямку. 

— Годинник? І що там? Ні-ні, я тобі його не віддам, — відразу зчинив опір. — Заробив. 

Чоловік став протирати скельце і раптом здогадався: 

— Напис? Київ? Ви з Києва? Тоді все зрозуміло, — продовжував він. — Добре, що ми з дружиною нещодавно розібрали шрифт. До речі, не одразу вийшло, дрібний такий. 

Кмітливець уже здогадався, як допоможе бідолахам, і посміхнувся. 

Казнокради вловили привітний знак і навперебій мовили: 

— Значить, допоможете? Збудете діаманти та купите квитки? А то ми не бум-бум, англійської не знаємо. Тутешньої мови й поготів. Тільки нам треба негайно летіти. 

— Так, негайно, — додав хлопець зі шрамом. 

І дістав з кишені два дорогоцінні зуби. 

— Тримайте, — простягнув він їх робітнику. 

Очі людини в комбінезоні миттєво спалахнули й, хоча він був готовий безплатно допомогти, від пропозиції не відмовився. 

— Сподіваюся, це не ті зуби, яких не вистачає вашому колезі, — вказав рукою на плішивого бугая. Негарно якось. 

— Ні. Як ви могли про таке подумати? — один за одним взялися брехати казнокради. — Наш бос усе життя без зубів ходить, тобто йому їх у в'язниці вибили. Там він просидів майже все життя. 

— Гаразд. 

Місцевий відмахнувся і, намагаючись виправдати взяття діамантів, сказав: 

— Я людина бідна, для мене це величезне багатство, і для двоюрідного брата теж. Він, до речі, на сміттєвозі не їздить. Цілий пілот, — зобразив руками літак оповідач. — Розвозить банани. Сьогодні в нього, як завжди, рейс. У Києві буде вночі, ось з ним і полетите. 

— Так, так! Літак! Київ! І швидше, поки поліція не наздогнала. 

Казнокради також розставили руки та ледь не впали на асфальт. 

— Обережно! — злякався робітник. 

А коли всі врівноважилися, закричав водієві: 

— В аеропорт до Ахмеда! Будемо туристів відправляти додому!