Інтенсивна терапія.

— Рви його, поки медсестра не прийшла, — спостерігаючи за тим, як хлопець зі шрамом колупається в роті плішивого бугая, підганяв колишній депутат. 

— Не виходить. 

Ідейний натхненник насильницької операції з усіх сил намагався вхопитись за слизькі зуби. 

— Ці діаманти наче упираються, — пихкав і пихкав молодик. 

— Нумо, нумо! Я тримаю, — схопився за пліш нерухомого боса ексважливий дипломат. — Тягни, не соромся, скоро вони вилізуть. 

— Це навряд. Мабуть, дантист знав, що коштовності спробують вкрасти й закріпив їх намертво, — став сумніватися хлопець і просив інших: — Тримайте плечі! 

Прохання було виконано. Колишній скарбник буквально причавив авторитета до ліжка, а депутат притис йому долонею око. Процедура варварського вилучення зубів плішивого бугая продовжилася, тільки цього разу хлопець зі шрамом доклав максимум зусиль. Упершись ногою в бильце залізного ліжка, він почав тягнути різці безмовного боса. І сталося неймовірне: раптом плішивий бугай заклацав щелепою і ледь не відкусив пальці нелюдові. 

— Якого диявола? Ай! — сповнилася палата вигуком, що змусило казнокрадів відскочити від ліжка. 

— Невже він прийшов до тями? — прозвучало питання з далекого кутку. 

Але авторитет більше не подавав ознак життя. 

— Мабуть, це був рефлекс. У комі таке буває, чув одного разу. 

— А в нього що, кома? — відбувся діалог між друзяками. 

І колишній депутат сказав: 

— Яка нам різниця? Ми хочемо звідси забратися чи ні? Я, наприклад, зовсім не бажаю сидіти у місцевій в’язниці. Насидівся вже. Нумо продовжувати. 

Він першим підійшов до боса і, простягнувши руку, сіпнув за плече. Реакції у відповідь не було, що спонукало інших до дії. Уже відпрацьоване розташування повторилося, й хлопець зі шрамом потягнув різці. 

— Хр-р-р, — цього разу на всю кімнату прохрипів бугай. 

Ексважливий дипломат схвильовано наказав: 

— Тягни, не звертай уваги! Не хочу за ґрати. 

Потуги продовжилися. І коли хтось ненавмисно стиснув пальцями авторитету горло, той, ніби справжній зомбі, із заплющеними очима підхопився на ноги та без розбору почав кусати казнокрадів. 

— Ай-ай, допоможіть! Рятуйте! — закричали бідолахи, що не могла не почути медсестра. 

Кроки на сходовому майданчику, звісно, насторожили покусаних дурнів, але діяти радикально вони змусили лише хлопця зі шрамом. 

— Усе, я так більше не можу, — розмахнувся він і вліпив кулаком по різцях авторитета. 

Діамантові зуби так і випали на підлогу, а їхній власник обм'як. 

— Хапайте! Хапайте боса, поки сюди не налетіла поліція, — зашепотів ще той боєць. — І бігом на вулицю, там розберемося. 

Він сунув діаманти в кишеню лікарського халата і незабаром жменька казнокрадів з авторитетом під руки побігла на сходи, де ледве не збила медсестру. 

— Ви куди? Зупиніться! 

Жінка взялася за голову, але її ніхто не слухав. Друзяки мчали, ніби навіжені, а поліціянт, який затримався у вестибюлі, одразу запідозрив недобре. 

— Стояти, не рухатись! — вихопив він пістолет з кобури. — Зупиніться, бо стрілятиму! 

Чоловік зірвався з місця і став на ходу телефонувати диспетчеру. 

— Допомогу! Викликаю допомогу! — загуркотів його голос. — Четвірка психічно хворих пацієнтів украла лікаря, або ще когось... Точно не знаю. Та не двох, одного. 

І нервово додав: 

— Плішивий такий, у халаті не розгледіти. Не вошивий, кажу плішивий, — знову нервово відреагував поліціянт на безглузде запитання. — Скоріше! Лікарня великого... 

«Пш-пш-пш» — невчасно зашуміла перешкодами рація. 

— Чуєте? — уже вискочив він на вулицю. — Лікарня... Ну, до чого тут книгарня? 

Поліціянт психанув і припинив розмову. 

Тим часом казнокради досягли дороги. 

— У пустелю! У пустелю негайно, — запропонував хлопець зі шрамом. 

— Але ж ми там здохнемо, сонце шпарить на повну. Краще сісти за ґрати, — заскімлили друзяки. — Тим паче бос якийсь заважкий, а ніби нічого не їв. Подумаєш, кілька літрів глюкози. 

— Чорт забирай, — вилаявся колишній скарбник. — Здається, він обмочився. 

— Стояти! Стояти! — наздоганяв бігунів поліціянт. 

І якби не сміттєвоз, який вискочив з-за рогу, команда безпам'ятного авторитету ночувала б у в'язниці. 

— Привіт, друзі! — стоячи на платформі, помахав рукою темношкірий чоловік. — У вас що, марафон? 

Він спочатку не усвідомив того, що відбувається, але правоохоронець з пістолетом на хвості все прояснив. 

— Застрибуйте швидше! — продовжив місцевий своєю мовою і поманив спітнілих мужиків до себе. 

Першим на платформу вибрався хлопець зі шрамом, потім — колишній депутат та інші дружки, які ледь не загубили свого начальника посеред дороги.