Тутанхамон оживає.

Поки авторитет зі своїми дружками поглинали наповнювач для котячого туалету і готувалися вийти в море, двоє казнокрадів з мумією творили свою історію. 

— Мені не терпиться, не терпиться, — розсікав по надувному коридору хлопець зі шрамом. — Цікаво, яка вага в того серця? І шлунок би зважити. 

— Не хвилюйся, — впевнено відповів колишній скарбник. — На королівську гулянку вистачить, відірвемося як годиться. 

Тим часом котярою бурчав його порожній живіт, змушуючи постояльців визирати з номерів і намагатися з'ясувати, хто мучить тварин. 

— А може, візьмемо золото і втечемо? — акуратно запропонував хлопець і додав: — Не хочу ділити здобич на всіх. 

— Навіть не думай, — відразу зчинив опір друзяка і став зменшувати тон: — Біля ресторану бос тобі не все сказав. Мені двісті двадцять вольтів не тільки у вуха сунули, а і язик підсмажили. Добре, що я вчасно визнав усі гріхи, бо наступний рівень тортур передбачав щось страшніше. Краще не розповідати, здогадаєшся. 

— Невже те, про що я подумав? — розгубився хлопець. 

— Ще б пак, — немов прочитав він думки скарбника. — Живодери! 

Молодий чоловік навіть розсердився і висловив гнів необдуманим вчинком: щодуху вдарив мумією об підлогу. На жаль, вона не була надувною, тому від панночки лишився тільки халат у руках хлопця. 

— Що відбувається? Куди поділася мумія? 

Він негайно впав навколішки та став руками загрібати шматки розкиданого гіпсу. 

— Отже, ось яким стає тіло через тисячоліття — нагадує крейду. Ніколи б не подумав. А золоте серце, шлунок… Як таке можливо? 

Чоловіки почали збирати уламки розбитого скла, з якого було зроблене фальшиве золото. 

— Здається, нас обдурив цей слизький тип — екскурсовод, — запідозрив колишній скарбник і подумав вголос: — Він мені одразу не сподобався: сумка через плече, каже щось незрозуміле, руки спритно бігають. 

— Усе зрозуміло! — на весь коридор вигукнув чоловік. — Він украв золоте серце, а потім підмінив його фальшивкою. Треба негідника зловити та задушити. 

— І як же ти цього екскурсовода зловиш? У нас грошей навіть на автобус немає, — пригнічено мовив хлопець зі шрамом. — А коли бос повернеться, підсмажить нам вуха струмом, а може, і язик. 

— Не згоден, — враз подумав про втечу колишній скарбник і згадав: — Я після таких процедур тиждень рот не закривав, вдруге подібного не переживу.

— Тоді в нас виходу немає. 

Хлопець став збирати з підлоги бинти та додав: 

— Будемо діяти, як завжди, — озирнувся він щодо небажаних очей. — Щось вкрадемо, треба задобрити боса. 

— Вкрадемо? — зам'явся скарбник. — А якщо спіймають і кинуть за ґрати? Невідомо, коли повернемося додому. 

— Не спіймають, — пролунала впевнена відповідь. — Я замаскуюсь: прикинуся мумією і ніхто не здогадається. Аби було що в цьому безглуздому готелі красти. Ходімо, поки бос не повернувся, замотаєш мене добряче. Сподіваюся, бинтів вистачить.