Мумія вирушає до готелю.

Археологічний музей розкинувся на кількох гектарах землі серед квітучих пальм та мармурових статуй стародавніх правителів. Як мурахи, натовпи туристів штурмували колонний вхід двоповерхової будівлі, де під склепінною стелею зберігалася історія стародавніх поколінь: золоті маски фараонів, ексклюзивні знаряддя праці, всілякі прикраси, статуетки та, головне, мумії у дорогих саркофагах — що й приваблювало народ з усього світу. 

До речі, саме вони зацікавили плішивого бугая, коли той купував екскурсію на цілу групу казнокрадів. Тоді йому здавалося, що на відпочинок поїдуть всі бритоголові дружки, але акуляча бухта налякала більшість. Звісно, переплачені гроші ніхто не збирався повертати, хоча майже голий авторитет виношував подібні плани. 

— Так, спільнички, — залишаючи позаду автобус, закрутив головою ініціатор, — зараз до нас повинен підійти екскурсовод і я поставлю йому дуже своєчасне запитання. 

— Що за запитання, босе? — поцікавився колишній депутат. 

— Я оплатив цілу купу квитків у музей, а поїхали тільки ви, йолопи. Якщо повернуть різницю, буде пишний обід. 

— Обід! Обід! Обід! — загорілися очі казнокрадів і шлунки заграли марш. 

Добре, що на площі перед музеєм було дуже галасливо, і тому псевдогарчання тигра з плачем котів ніхто не почув. 

Тим часом натовп туристів з автобуса почав гуртуватися. Звідкись узявся екскурсовод — худорлявий чоловік і, поправляючи сумочку на плечі, ламаною англійською заговорив: 

— Вітати все! Сьогодні ми дивимось захоплююча екскурсія. Потім ви їсти в Макдональдса і відразу готель. 

Він змахнув рукою, ніби вже позбавлявся групи людей навпроти, і поки на мить замовк. 

Плішивий бугай виголосив своє нагальне прохання: 

— Поверніть мені гроші за двадцять квитків, не всі бритоголові дружки приїхали. 

— А їсти ми колись будемо? — забурчали животами казнокради, що таки змусило туристів почати очима шукати тигра та котів. 

— Яка квитка? Нічого не розуміти, — здивованим поглядом, вимірюючи людину в трусах, ще гірше заговорив англійською екскурсовод. — Усе, час! Час! 

Він затикав пальцем на годинник. 

— Друга група скоро під'їжджати, — поманив усіх за собою. 

І народ рушив до музею. 

— Я так і не зрозумів, коли нас нагодують? — схвильовано запитав у друзів ексважливий дипломат. 

— Дурисвіти, — насупився плішивий бугай. — Вони нам гроші не повернуть. 

— Не хвилюйтеся. 

Хлопець зі шрамом злодійським поглядом застрибав по колонному входу в музей. 

— Певен, тут є чим поживитися, — додав він, минаючи відчинені навстіж двостулкові двері. 

— Ось це місцина! Так, жодних заперечень. А наші музеї скромнішими будуть, — заклацали ротами казнокради. 

Плішивий бугай сказав: 

— Ясна річ, ви ж їх обікрали до нитки. Оскромнили, так сказати. 

— Ні, ну чому тільки ми? — не погодився колишній депутат. 

Ніхто не побачив, як хлопець зі шрамом під шумок сунув у кишеню маленького фараона. 

— І так, моя люба, — зупинився серед широкої зали екскурсовод. — Тут ми бачимо статуя Тутанхамона, Клеопатра і багато іншого правителя. 

Чоловік запливав рукою на всі боки. 

— А там сокири, сапка, мотика та інша знаряддя праці. 

— Нудно, — занудьгував авторитет. 

А дружки підіграли йому шлунковим маршем. Однак цього разу ніхто не став шукати тигра з котами — багатоголосий музей глушив небажані звуки й до того ж група туристів захопилася інструментами епохи правителів стародавнього царства. 

— Не збагну, босе, — знизав плечима колишній скарбник, — навіщо ми сюди приперлися? Тут же нудьга безпросвітна. Краще б у готелі почекали обіду, жерти дуже хочеться. 

— Жерти! Жерти! Жерти! — не на жарт завелися голодні казнокради. 

Невідомо, чим би все закінчилося, якби екскурсовод не сказав: 

— Тепер ідемо дивитися саркофага, буде цікавий, — знову поманив за собою він. 

І невдовзі туристи опинилися немов у крематорії, тільки померлих тут ніхто не відправляв на той світ. Небіжчики, ніби пересохлі тараньки, схилилися, підтиснули губи, кривлялися, безмовно кричали та вирячали порожні баньки на туристів. 

— Господи, — перелякався плішивий бугай, — думати не думав, що тут таке побачу. А говорили, будуть скарби. Навіщо я тільки гроші витратив? 

— Ми згодні, босе. Сто відсотків! Будь-який бутерброд зараз найдорожче! Краще б купили поїсти, — закивали головами казнокради. 

А хлопець зі шрамом зчинив опір. 

— Ні, — прилип він до стенда, за склом якого висів золотий зліпок людського обличчя, що з неймовірною точністю передавав кожну деталь владної міміки, — жодний бутерброд таке не замінить. 

Казнокрад продовжив, немов зачарований. А екскурсовод підійшов до головної експозиції зали та голосно промовив: