Сніданок відміняється.

Усю ніч казнокради бурчали животами на своїх надувних ліжках і заважали спати туристам за стінами. 

— Що за ревіння? Немов тигру на хвіст наступили, — особливо обурювалися іноземці, коли плішивий бугай відігравав свою партію шлунком. 

— Знову коти з собаками не можуть помиритися, — реагував хтось на утробні акорди решти друзяк.

Так тривало до ранку. 

Заспані та голодні чоловіки прокинулися на крик свого ватажка: 

— Ідіоти, досить спати! Кухар сказав сніданок о сьомій. Залишилося пів години. Де мої шорти з футболкою?

Повставали не тільки бритоголові сплюхи, а й постояльці готелю, які знічев'я теж почали збиратися на сніданок. 

— І який же це придурок замочив моє шмаття у ванній? І не лише моє. От зараза! — ледве не луснув готель від розлюченого крику. — Речі пожухли та смердять хлоркою. Як тепер таке носити? Бовдури! 

Авторитету довелося знову одягати халат, та й решті теж. Намагаючись не схопити потиличник від позбавленого настрою боса, четвірка казнокрадів тупцювала на сніданок трохи поодаль. Та возз'єднання диваків у халатах усе-таки відбулося, проте не за столом ресторану, а з краю чималої черги охочих поїсти. 

— Ух ти! — замахнувся на молодого хлопця зі шрамом бугай. — Так би голову й зніс. 

Він усе ж таки стримався від шпаркого удару. 

— Навіщо наші речі зіпсував? 

— Вибачте, начальнику, — опустив голову винуватець. — Просто все так смерділо сміттям, що мені здавалося тільки хлорка може виправити становище. А я в таких справах не особливо розбираюсь. Ось вкрасти, відібрати та позичити без повернення — завжди, будь ласка. 

— Я тобі зараз як вріжу, — знову замахнувся плішивий бугай.

Але осудливі погляди людей у черзі його зупинили. 

— Добре, що вчора не віддав труси з пальмами на розшматування. Вони цілком згодяться за шорти, — зітхнув авторитет. 

— А у нас спідня білизна звичайна, — зиркнули під свої халати казнокради та засмутилися: — Як тепер купатися? 

— Голяком, — посміхнувся колишній депутат і зауважив: — Люди особливо в бухту не йдуть, бояться акул. Значить, нас ніхто не побачить. 

— Спасибі, заспокоїв, — здригнувся ексважливий дипломат. — Мені якось не хочеться зустрічатися з мегалодоном, я краще на березі посиджу.

— І я, і я, — відреагувала решта друзяк. 

А плішивий бугай мовив: 

— Боягузи! Хоча мене влаштовує, адже фанфари слави бідної жертви гребенястих кусачок повинні дістатися тільки мені. Мені першому мають пробачити гріхи, повернути колишні блага та владу. 

— Влада! Влада! Влада! — очі казнокрадів загорілися жадобою. 

Поки вони, немов зачаровані, приходили до тями, люди біля ресторану стали ділитися нічним враженням: 

— Ви чули, як усю ніч кричали коти? 

— І не весна, а такий ансамбль, — гучно сказав хтось. 

— То були не коти, — заперечив дехто і став фантазувати: — Швидше, піщані лисиці й тигр, що втік із зоопарку. 

— Перестаньте, — почулося заперечення. — Які тигри? 

Чоловік про всяк випадок озирнувся навколо і сховався глибше в чергу. 

— А ось зараз послухайте. Здається, ваш звір справді десь поряд. Правда! І голодні коти, — різними мовами заголосила публіка. 

Якби казнокради не підіграли терміновим пошуком очима винуватців утробного маршу, їх точно б викрили. Проте проблеми на цьому не скінчилися. 

У вікні надувного ресторану голосно заговорив телевізор і замиготіли картинки. Для доступності туристам з різних куточків землі повідомлення дублювалися. 

— Шановні панове, учора акуляча бухта зазнала безжального нападу страшного водолаза, який повисмикував зуби у бідних створінь. Риби так настраждалися, що тепер члени всесвітніх організацій захисту тварин рвуть на собі волосся. 

Після цих слів на екрані телевізора почали з'являтися люди, які наочно намагалися позбавити себе волосся. Окрім них замиготіли беззубі акули та дивакуватий аквалангіст із пакетом у руці. 

— Якщо комусь щось відомо про страшний випадок, повідомте, будь ласка, за цим номером телефону. Винагороду гарантуємо. 

Телевізор показав червоні цифри, і хтось із черги став їх негайно записувати, а потім крутити головою, сподіваючись виявити водолаза. І якщо одні судомно нотували, то інші чітко згадували. 

— Я бачив, бачив! — закричав хтось. — Спочатку до моря підійшов прибацаний дивак в антикварному костюмі водолаза, потім зник під хвилями й через деякий час сплив животом догори. Водолаз був схожий на того пузаня, дивіться! 

Іноземна мова, звісно, не була розшифрована казнокрадами, але тикання пальцями говорило за себе. 

— Так, спільнички, — занервував плішивий бугай. — Схоже, ми сьогодні не снідаємо, і голодними доведеться їхати на екскурсію. Може, хоч там нас нагодують. 

— Екскурсію? Нагодують? Не погано, не погано, — пожвавилися казнокради.