Справжній "бенкет".

Сонце вже хилилося до обрію, коли плішивого бугая відкачали й він нарешті задихав свіжим повітрям. Благо зі здоров'ям у непробивного мужика все виявилося добре, незабаром навіть друзяки не могли наздогнати його. Пакет із документами дістали з дна — і реєстрація на рецепції відбулася вдало. Як для особливо постраждалого туриста, кімнату авторитету дали якомога далі від моря, щоб нічого не нагадувало акул й знову не сталося лихо. Хоча клієнтові дуже хотілося протилежного. 

Решта казнокрадів оселилася ближче до дрібних кущів самшиту, яких усе одно не було видно через надувні стіни готелю, а з вікном їм просто не пощастило. Брудний одяг довелося замочити у ванній, слава Богу вона виявилася не надувною. Справжнім, до речі, був і телевізор, а от про тумбочки, шафу та ліжко сказати подібного не можна було. 

Ніколи бритоголові любителі розкоші не опинялися серед такого антуражу, проте надувне ліжко припало всім до душі. Ще їм сподобалися білі халати, що стали у пригоді. Так і пішли друзяки на вечерю, привертаючи увагу туристів. 

— Нема чого вирячатися, ідіоти, — безцеремонно нагрубіянив плішивий бугай попереду своєї зграї. — Зараз модно носити халати, просто ви не в курсі. 

Чоловік задер голову і переступив поріг просторої зали, де смачно пахло вечерею. 

— Сподіваюся, хоч тут усе справжнє, — мріючи про гору різноманітної смакоти, облизався авторитет. — Не хотілося б жувати надувну їжу. 

— О, бачу вільний столик! — радо вигукнув хлопець зі шрамом і тицьнув пальцем у дальній кут. 

— Ти ідіот? — здивувався авторитет. — Тут усі столики вільні, вибирай будь-який. 

— І справді, ось так номер, — озирнулася компанія та зраділа: — Отже, вся їжа дістанеться нам.

Вони помчали до столу, а за хвилину плішивий бугай неквапливо очолив дивне збіговисько в білих халатах, урочисто мовивши: 

— Ну що, спільнички, відсвяткуємо моє звільнення від нав'язливого акваланга. Не повірите, ледь його позбувся. Головне, так стискав живіт, що синець залишився на пів тіла. 

Чоловік розчахнув халат і звідусіль почулися зітхання та нарікання. 

— А як зняв? 

— Ви просто зомлієте, — вирішив зізнатися авторитет. — Стою я під морем і бачу пливе на мене мегалодон. 

Він став ніби протирати каламутне скельце залізного шолома. 

— Ну, мегалодон, бовдури. Хіба не чули? 

Бугай помітив ідіотські вирази обличчя засідателів столу. 

— Риба така була в давнину, чи динозавр, — на мить задумався оповідач. — Власне, яка різниця? 

Стратег знову зосередився на байці. 

— Тож пливе це одоробло прямо на мене і каже: «Невже це ти, мій пухлику? Іди до мене, любий». 

— Що, так і було? — отетерів хлопець зі шрамом. 

— А як же, дурню? — визвірився авторитет. — Каже: «Жерти хочу. Зараз тебе проковтну». 

Його живіт гучно забурчав. 

— І ми хочемо. Так, з’їв би кабана. Та хоча б курку, — заскиглили казнокради. 

— До чого тут курка, — розсердився бугай, — якщо зжерти хотіли мене? Однак цей мегалодон ледь не подавився. Добре, що я в міру вгодований. 

Авторитет погладив живіт і всі знову почули, як він уміє бурчати. 

— Коротше, я його однією лівою прихлопнув. Потім нарешті позбувся костюма і виплив на поверхню. А далі ви знаєте, — захрумтів чоловік пальцями та озирнувся, — щось я не бачу офіціантів і персоналу теж. 

Він звернувся до наймолодшого:

— Ану, крутнися околицею, збери нам щось пожувати. І столове наряддя прихопи, мабуть, тут ніхто не сервірує. 

Хлопець зі шрамом охоче скорився і побіг намотувати кола. Усе б нічого, але там, де мала бути їжа, стояли порожні таці. 

— Нічого не розумію, — задумався казнокрад. — Пахне — аж слинки течуть, а скрізь шаром покотити. 

Він пішов на приємний запах і незабаром опинився в підсобному приміщенні з купою каструль усіляких розмірів. 

— Дивно, і тут нікого. Невже персонал з'їли акули? — посміхнувся хлопець. 

І негайно взявся діяти по-старому — вкрасти те, що погано лежить. Вхопившись за тридцятилітрову каструлю, здобувач їжі ледь потяг її до друзів. 

— Я вирішив, якщо бенкетувати, то серйозно. 

Добувач поставив на стіл заздрісну здобич. 

— На прилавках нічого не було. Змотався в підсобку, а там бери — не хочу. Такий посуд і такий, — закрутився спритник на всі боки. — Тож я обрав найбільший. 

— Молодець! Молодець! — зраділи казнокради. 

— Столове наряддя де? — натомість невдоволено скривився плішивий бугай. — Невже будемо жерти пальцями? 

— Вибачте, забувся, — пролунала ніяково відповідь. 

— От ідіот, — невдоволено зітхнув авторитет. 

— Ідіот, ідіот, — підхопили голодні друзяки.

І їхні крикливі животи немов попросили: