Зустріч з акулами.

— «Шик-чи-пшик», панове! — оголосив приємну новину темношкірий чоловік на платформі. 

І водій зупинився. 

— Невже? Чудово! Нарешті! — зраділи казнокради, починаючи вибиратися з-під купи сміття. 

Раніше і так не дуже статечні та смердючі мужики значно змінилися: їхні майки, шорти, футболки й костюми набули різноколірних відтінків всілякої гидоти, а тіло просочилося запахом Бог зна чого. 

— У готель, хутчіше, — заохотив усіх хлопець зі шрамом і першим зістрибнув на асфальт. — Ось це я розумію палац. 

Він так і завмер, споглядаючи облицьовані мармуром стіни багатоколонної будівлі — міжнародної резиденції перших осіб. 

— Ех, ми зараз відірвемося, — продовжував мріяти казнокрад. 

До нього приєдналася решта дружків, за винятком водолазного костюма. 

— Купатися, купатися, — немов із труби забубонів плішивий бугай. 

І відразу кинувся до споруди, схожої на величезний батут з парку розваг, неподалік від мармурового палацу. 

— Здається, королівський відпочинок нам не світить, — з гіркотою в голосі сказав ексважливий дипломат і додав: — Але ж нас попереджали, «Шик-чи-пшик» — надувний готель поряд з акулячою бухтою. 

— Це ж треба, — почухав потилицю казнокрад. — Таке надули, складно повірити. Два поверхи, вікна, балкони та навіть дах, як справжній. Сподіваюся, не здується, коли ми спатимемо, бо ще задихнемося під завалами. 

— Бажаю вам гарного відпочинку! Ха-ха-ха! — замахав рукою власник брудного комбінезона. 

Та перш ніж подати сигнал водієві їхати, вказав пальцем на водолазний костюм, що якраз минув пальми біля входу та зник у неординарному готелі. 

— Стежте за диваком. Боюся, він трохи того, — постукав себе кулаком по голові місцевий. 

Й друзяки наче прокинулися. 

— А якщо бос наробить біди? 

Хлопець зі шрамом злякався. 

— Десь знайде ніж і всім горлянки покремсає. Даремно я вкрав цей костюм з музею, — пожалкував він і додав: — Акваланг має згубну дію, краще його не одягати. 

— Покремсає — це ще пів біди, — сказав колишній депутат. — Ось якщо нас, як спільників, не дай Боже за ґрати кинуть — тоді що? 

Чоловік занервував. 

— Бігом, поки не пізно, — кинувся він через дорогу. 

А дружки за ним. Банда казнокрадів пронеслася повз алеї височенних пальм і, опинившись всередині надувного готелю, здивувалася відсутності людей на рецепції. Абсолютно порожнє приміщення з кількома диванчиками й столами для гостей не вирізнялося навіть музикою і певною мірою лякало. 

— Таки покремсав, — прикусив губу колишній депутат. 

— А трупи тоді, куди він подів? — закрутив головою хлопець зі шрамом. — Не з’їв же він їх. 

Казнокрад ще сподівався побачити когось за парою колон. 

— А може, це готель-примара? — притисся до друзяк ексважливий дипломат. — І, навпаки, хтось проковтнув нашого начальника? 

— Зачекайте, — раптом вигукнув скарбник, — бос казав щось про купання. А якщо він на море помчав? Чуєте крики ззовні? 

Чоловік вловив віддалені голоси. 

— То чого ж ми стоїмо?

Хлопець зі шрамом кинувся у внутрішній двір. 

— Якщо бос пірне, як він дихатиме? Ми ж зняли шланг. І рюкзак залишився в аеропорту.

— Біда, біда! — уже на вулиці розлетівся його крик. 

— Біда! — загорланили казнокради й кинулися за колегою. 

Однак коли вони минули дрібні кущі самшиту вздовж дороги, оторопіли від побаченого. Весь персонал готелю та гості бігали пляжем із сачками для вилову комах, щось горлопанили та боялися зайти в море. Звісно, на флагштоці звивався червоний прапор і ряснів напис різними мовами: «Обережно акули». 

— Здається, наш бос уже пірнув, — пригнічено зауважив колишній депутат. 

— Що ж поробиш, доля є доля, — почали змиряться з тим, що сталося, друзяки. 

Але їхній настрій миттю змінив ексважливий дипломат. 

— Бовдури, бос у пакеті мав наші паспорти, я їх туди особисто поклав. Як по-вашому нас тут зареєструють? І яким способом ми потім дістанемося додому? 

— О, Боже, бідолашний начальник. Що ж робити? За що братися?

Невдахи хаотично забігали та, вихоплюючи в людей сачки, залязгали ними по хвилях. 

Тим часом на дні моря відбувалося дещо надзвичайне. По-перше, сп'янілий від аміаку плішивий бугай ще не зрозумів, у якій халепі опинився, тому спокійно вдихав залишки повітря в костюмі. А також його не турбувало затікання води крізь дірочку для шланга, навпаки, чоловік уявив себе під душовою лійкою. По-друге, навколо дивного об'єкта зібралася велика зграя акул, котра ще не знала, як поводитися з чудернацькою подобою людини. 

— О, так, водичка, водичка. М-м-м, солонувата, — заграв язиком під шоломом плішивий бугай і став вимагати: — Ще, ще!