Плішивий бугай хоче пі-пі.

Аеропорт Шарм-ель-Шейху показався з-за скелястих гір і незвичайною поставою нагадав групу королівських наметів, що тулилися один до одного. 

— Добре, ми майже на місці, — зрадів біля ілюмінатора плішивий бугай і раптом захотів у туалет. 

«Перш ніж приземлимося, ще встигну відлити», — подумав він і почав похапцем позбавлятися залізного костюма. Проте це виявилося непростим завданням. 

«Ідіотський акваланг, — завирував думками авторитет. — Спробуй його тепер зняти». 

Антикваріат не піддавався і почуття безвиході зростало. 

— Гей, бовдури, ви де? — знову, ніби з труби, почувся голос чоловіка. 

І спільники вискочили з носової частини літака, де на сидіннях персоналу провели останні кілька годин. 

— Допоможіть зняти костюм! — уже навсправжки нервував бугай. — Я хочу в туалет. Навіщо ви мене напоїли шампанським? 

— Зараз усе буде, босе. Зараз усе буде… 

Хлопець зі шрамом кинувся допомагати авторитету, але його потуги ні до чого не призвели. 

— Чого стоїте? Допомагайте! — закричав він поплічникам. — Хіба не бачите, людині треба відлити? 

— Так, так, так… Так, так, так… — наче горохом, відстукали казнокради. 

І штовханина біля ілюмінатора зросла. 

— Що тут відбувається? — до бізнес-класу увірвався стюард. — Припиніть мучити штучний інтелект! 

Він злякався за поважного пасажира, якому, здавалось, намагалися відірвати голову. 

— Припиніть, інакше я повідомлю на землю про вашу нерозважливу поведінку і доведеться сісти у в'язницю. А це неприємне місце, — насупився хлопець. 

— Не хвилюйся, друже, — злегка обернувшись, відповів ексважливий дипломат. — Ми там уже були всі потроху, навіть бос, тобто штучний інтелект. Він довше за всіх просидів. А от мочитися під себе йому ще не доводилося, хіба що бувши немовлям. 

Казнокрад бовкнув зайвого і миттєво схопив потиличника. 

— Помовч, ідіоте! 

Навіть крізь каламутне скельце акваланга зачервоніло від сорому обличчя плішивого бугая. 

— Мені терміново треба в туалет, — однак він був змушений вкотре публічно зізнатися. 

І стюард обомлів. 

— Ось це я розумію інтелект. Навіть на таке здатний. Неймовірно… 

— Не можу! Не можу! — опирався костюм і додав: — Дірку для шланга передбачили, а про все інше забули. Що тепер робити? Треба б зняти штани, але це ж цілісна конструкція. Допоможіть, прошу вас! 

Він судомно закрутив потворним шоломом, чим викликав у пасажирів бізнес-класу та стюарда жалість. 

— Тягніть, тягніть! — узяв під своє командування роздягальний процес штучного інтелекту молодик. — Одні — туди, інші — сюди. 

Чоловік вказував руками спрямування і стало здаватися, що залізний костюм розтягається. 

— Легше, легше… 

Авторитет застогнав від болю. 

— Ви ж мене на шматки порвете, не буде кому відливати, — захрипів його голос.

Тим часом з динаміків заговорив капітан: 

— Шановні пасажири, прошу пристебнути ремені. Ми здійснюємо посадку в місті Шарм-ель-Шейх. Температура повітря сорок п'ять градусів вище нуля, саме час для морського купання. Прошу всіх розслабитися і спокійно чекати на м'яку посадку. 

Заспокійлива промова командира авіалайнера спрацювала безвідмовно: народ повсюдно зайняв свої місця та, пристебнувшись, розслабився. 

А ось у плішивого бугая цей процес супроводжувався особливою дією: у костюмі раптом потеплішало, мокрий струмок кинувся вниз волохатими ногами та спричинив легкий запах аміаку. 

— Босе, — з носової частини літака почувся голос колишнього депутата, — ви зможете потерпіти до посадки? Ми з хлопцями обов'язково щось вигадаємо. 

— Нічого ми не вигадаємо, — замість бугая відповів хлопець зі шрамом. — У нашого боса вм'ятина на животі, вона і заважає зняти проклятий костюм. Він ніби приріс до тіла. А тепер ще й присмокчеться, якщо начальник обмочиться. 

— Я тобі зараз присмокчуся, ідіоте нещасний, — трохи хмеліючи від аміаку, пригрозив авторитет та, мов із труби, вивергнув: — Ось виберуся з акваланга, одразу вас усіх задушу, бовдури нещасні! 

І літак торкнувся злітної смуги.