Казнокради вирішують поїхати на відпочинок.

Усі права на твір захищені законом.  

Серед просторих полів з блакитними озерами, лісом, пагорбами де-не-де, розташувалося помпезне селище «Шарочка». Немов і справді нашарований пиріг, воно містило пласти строкатого населення: олігархи, чиновники, судді поселилися в центрі та облаштували його золотоверхими віллами. За межами дорогоцінних маєтків побудувалися бізнесмени, а далі ті, хто погорів на хабарях і мав тюремний строк. Врешті «Шарочку» замикали простенькі хатки звичайних громадян. 

Певний організм чіткої ієрархії регламентувався негласними правилами та передбачав зміну статусу своїх мешканців. Викриті в порушенні законів жителі центру мінялися місцями з колишніми в'язнями й могли повернутися, якщо хтось із чиновників схибив і звільнив золотоверху віллу. Розорені бізнесмени потрапляли на задвірки, а забагатілі простаки обирали маєток по кишені. 

Справжній рай з полями для гольфу, ботанічним парком, дорогами без жодної купини та інфраструктурою, як для особливих людей, наче магніт, притягував народ, і селище росло. 

— Ну що, спільнички, у відпустку хочете? — виблискуючи парою діамантових зубів, запитав друзяк плішивий бугай. 

— Яка ще відпустка? Відпустка! Відпустка! Ось тобі на… — пожвавилися бритоголові чоловіки на м'яких диванах просторого кабінету нещодавно звільненого із в’язниці авторитету. 

— А хіба нам можна? — завагалися вони. 

— Можна, можна. Якщо обережно, — продовжував давитися посмішкою господар залізобетонного особняка. 

— Чудово! Чудово! — ще більше збудилися колись піймані на хабарях казнокради. 

На ноги підхопився хлопець зі шрамом. 

— Щоб було більш безпечно, — заторохтів він, — беремо відмички, рукавички, маски й... 

— Які маски? — негайно перервав людину бугай і додав: — Ну, хіба що для плавання. Ми ж збираємось у відпустку. 

— Відпустка! Відпустка! Відпустка! — знову прокотилися голоси кабінетом. 

І надійшло запитання: 

— Зачекайте, — мовив колишній завідувач продуктової бази — пухкенький пресонажик із хитрим поглядом, — а що цікавого у відпустці? Там хіба є що красти? 

— Так, якщо красти, то дуже обережно, — взявся за своє хлопець зі шрамом. — Без відмичок, рукавичок і масок справи не буде. 

— То ми йдемо на справу? 

Ексважливий дипломат засмикав дупою. 

— А відпустка — це просто шифр, — дійшов висновку він й одразу визначив собі роль: — Я грабуватиму. 

— А я душитиму, — замахав руками колишній скарбник. 

— Куди вам душити та грабувати? — показово закотив очі нещодавно позбавлений мандату депутат і наголосив: — Грабіж за мною, я поцупив більше за всіх. 

— Чого-чого? 

На диванах застрибала решта злодіїв і вразила божевільним одкровеннями: 

— Сотня! Дві! Три! Чотириста мільйонів! А я поцупив мільярд! — як на аукціоні, пролунали суми непристойно великих грошей. 

А коли всі висловилися, у хід ледь не пішли кулаки. 

— Справжнісінькі ідіоти, — здивувався плішивий бугай. — Яке пограбування? До чого тут вбивство? 

Він ляснув долонею об підлокітник свого антикварного крісла поряд зі столом з рідкісної деревини. 

— По-перше, — взявся нагадувати чоловік, — нам не можна поводитися неадекватно. Порушимо негласні правила «Шарочки», так і залишимося жити в залізобетонній коробці. А мені потрібен центр, золотоверха вілла, доступ до благ і влада. 

— Влада! Влада! Влада! — застрибали на диванах колишні казнокради. — Влада! Влада! Влада! 

Здавалося, вони зовсім забулися про відпустку. 

— Отож, — продовжив місцевий авторитет, — як вам відомо, щоб перебратися у центр, хтось із тамтешніх жителів повинен погоріти на хабарі. Тоді його місце посяде найслухняніший з нас. 

— О, я такий! — негайно закричав хлопець зі шрамом. 

— Ні, я, — встав з дивана колишній завгосп. 

— Куди вам? — суворо поглянув на вискочок ексважливий дипломат. — Я — просто янгол! 

— Гаразд, мужики, не сперечайтеся, — виступив арбітром колишній депутат. — Безгрішний тут виключно я. Отже, перебратися першим у центр належить мені. 

— Як це? Як це? — обурилася решта друзяк. 

І знову стала назрівати бійка. 

— Припиніть негайно! 

Господар залізобетонного особняка викотив очі, розуміючи, що його дорогий інтер'єр — зроблений на замовлення паркет, вкрадена з музею книжкова шафа, картини, стіл та інші меблі — під загрозою. 

— Пальма першості належить мені, і це не обговорюється. Хто сидів найдовше? Я, — задриґав він плечима. — А ви мені на відпочинку потрібні, щоб заносити дупу, розв'язувати всілякі питання і збивати подушку, коли накажу. Авторитета потрібно поважати, інакше копняком пожену із селища та будете в іншому місці дурня валяти. 

— Ні-ні, нам не потрібні інші місця, — раптом схвильовано засмикалися колишні казнокради.