Глава 3

Коли мене провели до палацу, моєї появи вже чекала молода дівчина з гордовитою поставою. Смаглява іспанська красуня з лагідними очима та вишуканою зовнішністю.

– Кароліно, люба, як я рада твоєму приїзду! – вимовила принцеса Мерісела, сестра Родріго, схопивши мої долоні. – Його величність скоро буде!

– Я теж рада тебе бачити, Мерісело!

Вона потягнула мене за собою. І хоча принцесі не варто так поспішати. Та Мерісела є Мерісела. Познайомилися ми ще маленькими на дні народження принцеси Данії. І постійно підтримували зв'язок. Мерісела приємна людина. І тут диву дивуєшся, як в такої щирої людини може бути такий огидний брат.

– Йдемо! Я тобі щось покажу!

Я не могла опиратися, хоча вже порядком втомилася, але довелося майже бігти за Меріселой, щоб встигнути. Сестра Родріго завела мене до кімнати й відкинула простирадло з манекена. Перед моїм поглядом відкрилася чарівна білосніжна хмара з шовку, мережива і фатину.

– Вау! – тільки й прошепотіла.

– Подобається? – Мерісела підійшла і поправила кілька складок на плаття. – Правда, воно чудове?

– Підозрюю, що це весільна сукня?

Мерісела дзвінко розсміялася.

– Ага....

– Мерісело, ти виходиш заміж? – посміхнулася. – Як? Я про це не чула...

– Дурненька! Заміж виходжу не я, а ти!

Посмішка в цю ж хвилину зникла з мого лиця.

– Це моя весільна сукня?

– Угу. Я вмовила Родріго купити її…

Важко зітхаю та шумно проковтую.

– Взагалі-то передбачалося, що весільну сукню я обиратиму сама, Мерісело. Хіба не так? До того ж, його величність ще не зробив мені пропозицію.

– Ти хотіла, щоб цей шедевр дістався комусь іншому?

Знову зітхаю та повільно обходжу манекен. Я зовсім не в захваті від цього «шедевра». Виріз на декольте зовсім не мій, пишні спідниці вийшли з моди, фасон рукавів зовсім не подобається. А головне, вона взагалі мені не підходить.

– Мерісело, ми з Родріго, навіть, не оголосили про заручини, а ти вже купуєш весільні сукні! – дорікнула подругу. – Мені здається, це трохи передчасно?

– Це не я, а Родріго вказав на цю сукню! Я вибрала кілька варіантів, а він вказав на цей! Ну, не будеш же ти говорити йому, що тобі не подобається його вибір?

Та її братик швидше за все тицьнув у першу-ліпшу сукню, тільки б настирлива сестричка відчепилася. І ось тобі результат! У мене найогидніша весільна сукня у світі.

– Кароліно, ти? – почувся за спиною писклявий жіночий голос.

Здивовано повертаю голову на голос і погляд зупиняється на чарівній іспанці. Ні! Це не може бути вона.

– Ізабелло?

– Люба, рада тебе бачити! Тільки ніяк не очікувала, що ти приїдеш!

Вона притулилася щокою до мого обличчя, імітуючи поцілунок.

– Ця весільна сукня шикарна, чи не так? – вона пройшла до манекена та оглянула «шедевр». – Сподіваюся, цей шлюб Родріго буде куди вдалішим за попередній!

– Іззі, припини! – прошепотіла Мерісела, озирнувшись на двері. – Зараз не час і не місце обговорювати загибель Летиції...

– А що такого? – знизала плечима кузина Родріго. – Ні для кого не секрет, що це Ладзаро прибрав Летицію, щоб її місце успішно зайняла його безглузда дочка...

Ледве не задихнулася від такого припущення. Гнівно дивлюся на Ізабеллу де Кастільо і фиркаю:

– Сподіваюся, коли будуть відомі результати її загибелі, у тебе вистачить сміливості перепросити?

– Або у Родріго вистачить розуму знищити вашу сімейку!

Змірюю кузину Родріго ненависним поглядом і відчуваю, як тіло охоплює страх, жахливий, крижаний страх, що холодить душу.

У Мерісели дзвонить телефон. Вона дивиться на екран і розпливається в усмішці.

– Я на хвилинку! Дівчата, не сваріться!

І випурхнула за двері.

– Я не знала, що ти тут гостюєш! – вимовляю перше, що спадає на думку.

– Повірені моєї матері ведуть з Родріго перемовини, щодо нашого шлюбу з королем. Тому не тіш себе ілюзією, ця чудова весільна сукня, може так і не стати твоєю... знову.

Мої очі округлюються від несподіваної заяви. Такого я не припускала. В моїх очах, напевно, позначився весь жах ситуації, тому що Ізабелла задоволено посміхнулася.

– А ти очікувала, що народ Іспанії захоче виконувати забаганки якоїсь чужинки? Люба моя, члени іспанського уряду тиснуть на короля через те, що не бажають втручатися в політичну війну Франції і Монако. І зроблять все, щоб не допустити вашого шлюбу. Через місяць країна зніме траур і королю потрібно буде оголосити про заручини. Отже, готуйся до війни за руку і серце мого короля, Кароліно Тіральді!

– Неочікувано! – промовляю. – І що, король він погодився на пропозицію повірених твоєї матері?

– Він не погодився, але й не відкидає такої можливості, – промовила Іззі, пропускаючи між пальцями ніжну тканину весільної сукні. – Тобі ж теж не дано однозначної відповіді. Тільки між нами є різниця. Мені це потрібно, щоб отримати його. А тобі, щоб врятувати країну від війни, якої іспанці не хочуть. То як гадаєш, яким буде його вибір?    

Ізабелла не дає мені відповісти, а лише обдаровує мене чарівною посмішкою і випливає з кімнати. А я важко зітхаю, відчуваючи, як тіло починає тремтіти. Долоні стискаються в німому роздратуванні. Кров гупає в скронях, а голова починає якимись далекими поштовхами нагадувати про те, що дія знеболювального скінчилася. Тільки Родріго міг таке вткнути: оселити двох наречених під одним дахом. Як же я ненавиділа його в цей момент!

А у дверях з’явилася Мерісела з блаженною посмішкою на вустах.

– Вибач! Я не хотіла, щоб ти зустрічалася з Ізабеллою до побачення з Родріго...

– Чому?

– Після смерті Летиції, вона вбила собі в голову, що бажає вийти заміж за мого брата. І оселилася тут разом з матір'ю, як тільки дізналася, що тебе запросили до палацу.

– Мені здавалося, на твого брата важко вплинути чи я помиляюся?

– Ну, вона ж наша кузина. Він не може поводитися нешанобливо стосовно тітки Емеліни...