Пролог

Востаннє оглянула своє зображення в дзеркалі. Сукня червоного кольору від Нори Навіано була просто неймовірною. Шедеври цього дизайнера подобалися, оскільки вони підкреслювали індивідуальність кожної жінки. Розкішний штучний шовк у підлогу. Талію акцентовано широким драпірованим поясом, який застібався на ряд ґудзиків. Сукня оголяла покаті плечі, підкреслювала талію та неймовірними хвилями червоного шовку спадала до підлоги. Хоча розпірка на стегні досягала ледве не поясу сукні й під час руху оголяла спокусливе стегно, та це додавало образу кокетливості.

А як ще маю одягтися на власні заручини? Природно, що маю сьогодні затьмарити всіх красунь королівства. Оскільки наречений зробить мені пропозицію руки та серця. Хоча не скажу, що щаслива. Родріго Дельгадо – найпотаємніший принц усіх часів і народів. Багато хто його відкрито побоюється. Є в ньому щось таке, від чого сироти біжать шкірою. Власний, стриманий та безапеляційний. Та одне погано. Він доволі гарний чоловік. Диявол, одним словом. Дуже спокусливий диявол.

Після мого представлення повільно виходжу на сходи й відчуваю, як до мене прикипають погляди всіх присутніх в цьому велетенському залі. Спускаюся, тримаючи гордовито голову та розправивши плечі. Цікаво, а Родріго вже тут? От би побачити його очі цієї миті.  

Зал виблискує сотнями вогників. Повз снували офіціанти в білосніжній уніформі, пропонуючи гостям келихи шампанського, бульбашки якого осіли на скляних стінках.

А поряд, оглядаючи гостей чоловічої статі прискіпливим поглядом, опиняється моя подруга Жюстін. Її кремова сукня від Віри Вонг робить її доволі спокусливою. V – подібний виріз притягує погляди присутніх до оголеної спини, з перехрещеними чорними стрічками та драпіруванням на ній.

– Ой, Кароліно, я вухам своїм не можу повірити, – шепоче вона. – Сьогодні у тебе заручини з Родріго. Як тобі вдалося обкрутити цього красеня. Диву дивуюся.

– Ти ж знаєш, що це домовленість наших батьків? – відповідаю тихо, оскільки мимо пропливає одна з відомих пліткарок, яка має багатющу уяву. І проблема не в тому, що вона пліткує за спинами, а в тому, що вигадує те, чого взагалі немає.

Розважливо беру келих шампанського й дарую всім свою добре натреновану чарівну посмішку. Розглядаю сукні інших жінок, які зібралися сьогодні в залі. Відчувається смак в кожній деталі.

Та вуха ріже тиша, яка настає наступної миті, ніби всі одночасно зникли з цієї зали. І голови всіх присутніх один за одним повертаються до входу.

– Родріго Альфонсо Пабло Дельгадо, принц Астурійський, герцог Мереланський, граф Аражський зі своєю супутницею… Летицією Феррер, – чую представлення його високості.

Що? З якою ще супутницею? Летицією…? Як її там назвали? Схоже, вона не має титулів? Хто вона така? І взагалі, що тут в біса відбувається?

Та коли погляд зупиняється на красеню-чоловікові, серце перестає битися. Поряд, повиснувши на ліктеві, стоїть висока смаглява жінка в розкішній білій сукні в підлогу. З гордовито піднятою головою та приємними рисами обличчя. 

Повертаю обличчя до батька. Й встигаю помітити, як його роздратований погляд палає ненавистю та презирством. Вуста стають однією тонкою лінією на його розлюченому обличчі, а долоні стискаються самі собою. Відчуваю, як серце тріпоче від жаху. Це ж провал. Як Родріго міг таке утнути? Сьогодні ж наші заручини.

А погляди всіх присутніх повільно знаходять серед натовпу мою персону. Відчуваю, як зашарілася, ніби від сорому, безсилля та несподіванки. Земля розвертається під ногами. От би зараз кнопочка, яка могла депортувати мене далеко звідси. Кудись, де немає цього сорому. Кудись, де не буде розплати за цю витівку нареченого.

– Він прийшов на власні заручини в супроводі іншої? – чую за спиною.

– Схоже, принцеса Кароліна отримує облизня?

– Так їй і треба, – хтось регоче зовсім поряд. – Такі, як вона, довго горювати не стануть. Татко швидко знайде їй іншого нареченого. Тіральді свого не впустить.  

Пробую пересилити себе, впоратися з тремтінням колін, зробити хоча б щось, щоб не розплакатися перед всіма. Так мене не принижували ще жодного разу. З’явитися на заручини з іншою жінкою. Це просто вершина майстерності. Та лише мені було відомо, чим закінчиться ця історія особисто для мене. І на душі стає так огидно, боляче та самотньо, що руки, які тримають келих шампанського починають тремтіти. На мить мені здалося, що мене вдарили. Нанесли ляпаса на очах всього королівства. Принизили найогиднішим способом.

– Матір Божа, – чую нарешті шепіт Жюстін поряд. – Якщо це жарт, то він невдалий…

Прикриваю на мить очі. Навіть, подрузі в очі соромно дивитися. Що тоді говорити про інших?

Душу обпікає сором. Сором за цю витівку принца. Уявила заголовки газет «Заручини принца Іспанії та принцеси Монако так і не відбулися. Принц віддав перевагу простолюдинці. Що з принцесою Монако не так? Схоже, не така вона досконала, як може здатися не перший погляд».

А принц-інфант, ніби нічого й не сталося, неспішно пройшов у натовп й заговорив з кимось з присутніх. 

А мій лікоть хтось боляче стиснув. Повертаю голову, помічаючи очі батька, які палають гнівом.

– Він поплатиться мені за це, – шипить він. – Якби його батько дожив до цього дня, він би помер на місці від сорому.

Важко дихаючи, пробую звільнити свій лікоть з міцних батькових пальців.

– Мені боляче, – скиглю. – Тату!

– Зроби щось, – сичить він. – Інакше тінь сорому впаде на твою репутацію. І ми більше не зможемо вигідно видати тебе заміж…

– Що я можу зробити в цій ситуації? – здивовано дивлюся на батька. – Він тут з супутницею…

– То нейтралізуй її, – гаркає він. І голови присутніх один за одним повертаються до нас.

– Як? – ледве не плачу.

– Якщо впустила таку партію, то зроби щось, щоб виправити цю ситуацію, – рявкнув він, відкинувши мій лікоть. – Інакше ти мене знаєш…

Відчуваю, як починають тремтіти долоні. А очі перелякано дивляться в роздратоване та розчервоніле від злості обличчя татка.