25. Кролик перед удавем

- Ааааааааа!!! Ганусю!!! Рятуй!!! - Марина неслася по вулиці, назустріч подрузі і голосила так, неначе кінець за нею хтось гнався, - Будь ласочка...

В її голосі було стільки мольби, а очі, як у славнозвісного кота, не давали шансу відмовлятися.  

- Що сталося, бідося? Виглядаєш так, неначе від скаженого мопса втікала.

- Ой, навіть не питай, - махнула рукою, - Мені терміново потрібна твоя допомога.  

- Та як я тобі допоможу,  якщо навіть не знаю чим і як.

- Шефова попросила мене зарезервувати ресторан для корпоративу. Я обдзвонила всі, що мають бенкетні зали і на потрібну дату все зайнято. Я не знаю, що робити. Мені ж Галина Петрівна голову відкусить і не подавиться.

- Ой, не нагнітай.  Пережує і виплюне. А що ти від мене хочеш?  Думаєш,  я встигну відкрити новий ресторан до кінця місяця? - від такого питання Марина аж розгубилася,  - А що, гарна ідея.  Ти видаси мені кредит з мінімальною процентною ставкою і без додаткового страхування,  я відкриваю ресторан. Проводимо корпоратив на найвищому рівні, про нас будуть писати всі портали міста! Ми станемо популярними! До нашого ресторану будуть записуватися в чергу за місяць.  

- Ти зараз серйозно? Не лякай мене.

- Ти тільки подумай -  ми вкладаємо гроші в бізнес, робимо гучне відкриття і одразу ж наступним буде наш корпоратив. Якщо треба,  то докладемо трохи своїх кровних, щоб все було дорого-богато. Наш ресторан одразу стане центром уваги і... - Ганна зробила невеличку паузу для драматичного ефекту.

- І?..

- І ми одразу продамо ресторан конкурентам по підвищеній ціні. Організуємо мега вечірку, відіб'ємо гроші для погашення кредиту і ще й на льодяники залишиться.

- Чому на льодяники? - спантеличено спитала білявка.

- Бо після такої афери нас звільнять і будемо ми смоктати... льодяники, - Ганна не витримала і засміялася, - Бачила б зараз ти своє обличчя.  

- Та ну тебе.  Я тут з серйозною проблемою,  а ти знущаєшся з мене.

- Та годі, Марись. Я просто трохи помріяла. Ну і тебе відволікла. Так в чому конкретно я мушу тобі допомогти?

- Ти можеш Галині Петрівні як делікатно пояснити ситуацію і запропонувати провести майстер-клас іншому місці, а вже сам корпоратив в ресторані?

- А що мені за це буде?

- Безмежний океан моєї вдячності і пляшка червоного напівсухого, - Марина пограла бровами, спокушуючи подругу погодитися.

- Ну навіть не знаю...

- Будь ласочка.  В мене піджилки тремтять від неї. Відчуваю себе кроликом перед удавем. Боюся, що або знепритомнію від страху, або вана цей страх носем почує.

- Ну не нагнітай.  Не така вже вона й страшна.

- То в мене інстинкт самозбереження працює. А ти знаєш,  що колись вісникам, що приносили погані новини, язики відрізали?

- Тоді,  коли в нас був збій системи і деякі умови були перенесені до закритих, можна було б салат з язиків зі сметаною приготувати. Або тушковані з часничком. Мммм...

- Тю на тебе.  Хто про що, а ти про їжу.

- Ти сама почала, а я просто не встигла пообідати.  Давай швиденько, бо у нас залишилося лише пів години.  Якщо запізнюся, то злі новини мені вирок підпишуть.

- Анька, ти найкраща! Я тебе за це зараз пригощу обідом.

Дівчата якраз дійшли до кафе і попросили принести їх замовлення,  зроблене заздалегідь.  Гарячий борщ з соковитими шматочками м'яса, білосніжною сметаною та ароматними пампушками прикували до себе всю їх увагу.  А ще гарячі пиріжки з сиром та шпинатом взагалі позбавляли будь-яких думок про дієти чи схуднення.  

В такі хвилі Ганна була вдячна своєму організмові за швидкий метаболізм, адже відмовлятися від смачної їжі вона просто не мала а ні бажання,  а ні сил. Взагалі вважала, що життя дане для того,  щоб жити, а не існувати. Тож обмежувати себе в таких дрібницях, як смаколики, не має жоного сенсу.

Впоравшись з обідом,  подруги взяли з собою ще кілька тістечок та шматок пирога. Треба ж якось задобрити начальницю.

- Ань,  а що там з твоїм сусідом?

- Та що з ним станеться? Якихось дівок водить до себе регулярно,  а потім приходить скаржитись,  що немає з ким поговорити.

Ганна вже не боялася образити подругу, бо вже давно зрозуміла, що у Марини не має жодних почуттів чи образ до Артема.  За ці кілька місяців, що минули від їх знайомства в клубі,  білявка занурилася з головою у перший в своєму житті роман. Тож часу на марні метушіння у неї попросту не було.

- А чого це ти питаєш?

- Я вчора з Юлею розмовляла, вона переживає за тебе.

- Та що мені зробиться? Він же не до мене їх водить. Я взагалі,  за ці місяці бачилася з ним кілька разів.  А от його коханок зустрічаю регулярно, коли йду до праці. І де він тільки їх знаходить? Ще жодного разу не повторився. Ой, що я несу? Вибач мене.

- Та все в порядку.  Я доросла дівчинка. Немає нічого поганого коли за обопільною згодою двоє  дорослих людей отримують задоволення.

- Ти маєш рацію.  Хто я така, щоб їх засуджувати?

- Головне,  щоб до тебе не чіплявся, - Марина не могла приховати занепокоєння в голосі.  Наближалася повня, а це означало, що перевертень знову щось вигадає, щоб бути біля Ганни.

В перший раз він вдав, що замок зламався і слюсар прийде тільки вранці. Ганна тоді погодилася його впустити через те,  що сама колись сиділа під дверима півдня, поки чекала на колишнього нареченого з ключами. Наступного місяця він напросився в гості через те,  що, нібито, тарганів потруїв. Ну напевно ж. От тільки в тому будинку тих комах від часів закладення фундаменту не було.  

Щиро кажучи,  дівчата сподівалися, що попередження віщунки про те,  що Артем має бути біля Ганни  в повню, вичерпається перебуванням в сусідній квартирі. Та коли прийшов час,  то хлопцеві здавалося,  що його всередині вогонь пожирає. І чим далі він від Ганни,  тим гірше.  Йому навіть лячно зробилося коли уявив, що було, якби він не послухав батька і не погодився на  мешкання по сусідству.  

Саме тому Марина з Юлею вирішили від тепер оберігати подругу. Сховати її на цей час не можна, а от бути з нею разом - цілком можливо.  От тільки в останню хвилю Юлі з сім'єю довелося повернутися до зграї - у Івана були всі ознаки надходження першого перевороту,  тож залишатися в місті було небезпечно для хлопчика.