24. Передчуття

Артем з підозрою зосередився на співрозмовнику.  Звичайно ж були люди, посвячені в таємницю існування надприродних істот. Але всі вони весь час під контролем,  щоб запобігти викриття. Тож така щира і пряма заява збила з пантелику і насторожувала.

- Тобто?..

- Тобто я знаю про нелюдей. Моя сестра могла бачити деякі речі.  Ми спочатку думали, що з нею щось не впорядку, якісь галюцинації,  голоси. Та потім я зрозумів,  що вона передбачала деякі речі, дрібниці. Щось на кшталт того,  хто може зателефонувати за кілька хвилин,  або знала, кого ми зустрінемо за рогом.  Одного разу Аня не дала жінці з немовлям перейти дорогу, а за кілька секунд на перехресті з'явилася автівка, що збила кілька пішоходів. Вона їх врятувала. Розумієш?

Хлопець стримано кивнув головою.  Він не збирався доводити помилковість судження чоловіка, чи його правоту. Але,  судячи з усього,  у професора сестра мала слабкий дар передбачення.  Скоріше за все,  вона навіть могла про це не знати, просто списувати на інтуїцію чи передчуття. А інші насправді могли вважати що вона трохи того, не від світу цього.  Але як її брат дізнався про існування інших рас? Питання.

- Може це був лише збіг обставин? Або інтуїція? У деяких людей вона добре розвинена.

- Я знав, що ви так скажете. Та насправді ви вже подумали про її надприродні здібності, хоч і не бажаєте це визнати. Зараз вас цікавить звідки я  взагалі про всю "нечисть", - показав пальцями, немов иділив слово в лапках,  - дізнався. Я тоді був молодшим науковим співробітником в лабораторії. Готувався до захисту наукової праці. Моєю колегою була Сліпченко Валентина Валентинівна. Чули про таку? Ні. Ну що ж, ви не мусите знати всіх представників роду відьомського. Так от, одного разу я попросив Аню привезти теку з документами,  які я вдома забув. От тоді Валентина і познайомилася з Анею. Коли я їй зізнавався, що ми шукаємо психіатра для Ані, то Валентина мені трохи голову не відкрутила. Вона ж мені і пояснила, що то не галюцинації чи просто передчуття. Розповіла про себе, про інших. Нажаль,  я так і не зміг допомогти сестрі... Після її зникнення я присвятив себе дослідженням не просто аномалій геному, а саме аномалій того типу, що маєте ви, моя сестра... інші.

- А що ви від нас хочете?Оприлюднення? Ви розумієте, що ми цього не допустимо.

- О, я не такий дурний,  щоб не розуміти, що подібна інформація нічого крім хаосу та паніки не принесе. Я хочу захистити свої напрацювання.

- Так що саме ви хочете так захистити?

- Юначе, - чоловік посміхнувся,  - я ж казав - інформація засекречена.  Але можу вас запевнити, що  це не біологічна зброя масового знищення. Якщо ви вирішите погодитися, то я зможу дещо вам відкрити. Але,  очевидно,  після того як підпишете договір про нерозголошення.  

- Ми подумаємо над цим. А що конкретно ви хочете від нас?

- Мені потрібно лише, щоб ви обладнали мою лабораторію і всі офісні приміщення своєю системою безпеки.  Наскільки мені відомо,  вона у вас найкраща.  Ну і мою особисту безпеку теж довіряю вам.

Чоловіки ще кілька годин обговорювали умови співпраці, відразу вносячи правки до чорновика умови. Вся загадковість навколо предмету досліджень Бєльського Аркадія  Володимировича трохи змушувала нервувати Артема. Щось підозріле було в цьому професорі.

Закінчивши з робочими нюансами, професор поглянув на свого співрозмовника з-під вибляклих вій.

- Запитуйте. Я ж бачу, вас щось бентежить.

- Щиро кажучи, так. Якщо ваша сестра була провидицею, або віщункою, то чому ви не маєте жодних здібностей? Напередодні вас перевірили. Ви точно людина. Геніальний вчений,  але людина.

- Хм, все до банального просто. Аня моя зведена сестра.  Коли наші батьки познайомилися, то Вікторія,  мама Ані, вже була вагітна.  Мені на той момент вже було чотирнадцять років. Тож, я припускаю, що свої здібності сестра дістала від свого біологічного батька.

- Може Вікторія мала сплячий дар?.. - Артем не то запитував,  не то стверджував.

- Виключено. Я з'ясував,  що геном Віки чистий.  Вона не мала жодних аномалій, що могли б вказувати на належність до... нелюдей. Можу так вас називати?

- Ну, ми не люди. Тож так.

- Коли наші батьки запідозрили, що у Ані шизофренія, я запропонував перевірити її гени. Ви ж знаєте,  що це спадкова хвороба, тож знайти підтвердження дуже просто.  Оскільки Валентина вже просвітила мене, щодо Ані, то я навіть не сумнівався, що жодної вищезгаданої хвороби у неї немає.  Власне,  саме тоді я і визначився остаточно,  що саме я збираюся досліджувати.

- Тільки не кажіть...

- О ні, запевняю вас, я не ставлю жодних дослідів на людях... чи не людях. Для отримання генетичного матеріалу достатньо лише маленького шматочка шкіри, трохи слини, чи кілька крапель крові. Всі зразки були надані для дослідження добровільно.  Після підписання умови я зможу вам більше розповісти. А зараз,  можу лише сказати,  що нічого протизаконного чи аморального я не чинив.

- Вірю вам. Але ви стільки років займаєтеся цими дослідженнями. Чому саме зараз ви вирішили звернутися по допомогу?

- Що ж,  ваші сумніви я розумію.  Раніше я був впевнений,  що мені нічого не загрожує. Але нещодавно я дізнався,  що зникнення моєї сестри...

- Вибачте ваша сестра зникла? Ви звернулися до поліції?

- Коли вона зникла,  то так. Але це сталося понад двадцять років тому. Ми  мали всі підстави вважати,  що вона втекла зі своїм коханцем.  

- Мали підстави... А що ж змінилося?

- Поліції не вдалося знайти жодних доказів існування стороннього чоловіка в її житті.  Ми ж здогадувалися про нього лише виходячи з її поведінки. Ну, знаєте,  замисленні погляди, мрійливі посмішки і всякі інші непритаманні для Аніної поведінки моменти.  Але ж не знайшли нічого.  Нічогісінько.  А ні смс, а ні дзвінка, а ні якоїсь випадкової зустрічі з якимсь чоловіком. Ні-чо-го. Вона просто не повернулася додому.  Вийшла прогулятися,  зайшла до улюбленої кав'ярні і все. З тих пір її ніхто не бачив.