22. Новосілля

- Привіт,  Тьомич! - В'ячеслав переступив поріг квартири, - Свят не зміг прийти, бо в нього там якась пропажа намалювалася.

- Привіт.  Щось серйозне? Потрібна допомога?

- Та ні. Там Степан з ним зараз.  Передивляються відео з камер спостереження.  

- Тільки не кажи,  що у нього щось підрізали в клубі.

- Ги! Хіба що тільки чоловічу гідність. Якась діваха його відшила.  От і казиться. Знаєш же по собі, що ми, вовки, любимо полювання.

При згадці про вовків Артем затамував подих. Чи не будуть зміни занадто разючими, якщо тепер він був сам по собі?

- Ну, от тільки що то за лялечка має бути,  якщо заради неї він зоставив свою кращу половину, - на цих словах Славко драматично зітхнув і показав на себе,  - на поталу майбутньому альфі.

- Ой, давай тут без нарікання. Проходь вже,  бо став під дверима,  як сирота.

- Бачиш, навіть ти, безсердечний,  помітив,  що я як сиротинушка. Скривджений і покинутий. О, а це вже мені подобається.

- Уявляєш,  ця кімната обладнана звукоізоляцією так, що  а ні нас не чути, а ні ми сусідів не чуємо. Майже.

- Супер. Може я відкуплю в тебе цю квартиру для своїх потреб? А що? Не дивись на мене так. В мене молодий здоровий організм з певними потребами.

- Слав, своїх дівок будеш водити деінде.  А у мене не дім терпимості

- От жеж причепився.  Ти ж сам, як амбасадор кварталу червоних ліхтарів.  

Дзвінок несподівано перервав іх прерікання.

- Чекай, зараз гляну хто там.

- То певно Інга зі своїм дружком.  

Та за дверима нікого не було.  

- Дивно, - В'ячеслав втягнув повітря носом,  - тут стільки запахів,  що хрін розберешся. Але,  точно можу сказати,  що останній - мій.

- Може дзвінок попсувся. Завтра майстра викличу. Чого стоїш? Дзвони до Свята. Нехай кидає свою пропажу і їде зі Степаном сюди.

- Добре,  мамусю, - глузливо відповів йому,  діставши з кишені телефон.

- І нехай захоплять щось випити. Їжі не бракує.  

- Та цього у мене не бракує,  - Славко показав на свій рюкзак.  - Тут фірмові напої мого старого. Трохи прорідив його запаси.

Дивлячись на веселу посмішку друга, Артем розумів,  що той не жартує.

Метаболізм перевертнів допомагав швидко впоратися із алкоголем,  але це не відміняло досить тяжкого похмілля. В силу своєї природи,  більшість взагалі не вживали нічого,  що могло їх дезорієнтувати чи хоча б на короткий час затьмарити розум. Але чим більше розвивалося суспільство,  тим сильніше доводилося інтегруватися в нього і двуликим. А це, в свою чергу,  привело до того,  що деякі представники молоді переймали від людей деякі шкідливі звички.  

Однією з таких звичок було вживання алкоголю.  Хоча,  варто визнати,  що  більшість таких напоїв не підходили для перевертнів,  тож ті знайшли свою альтернативу.  Зазвичай це були зілля чи настоянки з аконіту,  пасльону чи омели. І готували їх не абихто, а справжні відми-травниці, що в сучасному світі спокійно займалися ботанікою або органічною хімією. Там їм було справжнє роздолля.  

Саме завдяки науковому прогресу вдалося мінімалізувати небезпечні побічні наслідки таких напоїв, залишивши лише відчуття легкого сп'яніння.  Тому в закладках,  що  співпрацювали або належали нелюдям, були спеціальні позиції в меню для "особливих" гостей.

- Тут аконітове пиво та новинка - вино з вовчих ягід.

- Я б на твоєму місці не ризикував з цією новинкою.

- Бу-бу-бу. Який ти нудний сьогодні.  В тобі вмирає дух авантюризму... Алло! Брате, рятуй! Цей зануда не хоче насолоджуватися моєю компанією. Каже,  що йому мене одного замало... Що?.. Ні. Беріть ті записи і їдьте до нас. Чотири пари очей краще... Та нічого не станеться... Ні не треба. Я у батька в барі взяв... Добре...  Чекаємо на вас.

Коли, за пів години,  компанія була в повному складі Артем попросив друзів не розголошувати про те, що він затіяв, а особливо про те, що знайшлася призначена для нього.  

Хлопці мовчали.

Вони не збиралися нікому розповідати про все це,  але і не розуміли свого товариша.

Віками перевертні шукали свою істинну пару, бо та могла не лише дати йому найсильніше потомство,  але і об'єднувала дві частини душі в одну цілу. До того моменту, поки душа була розділена, в одній іпостасі домінантою була  людина, а в другій - звір. Ну і якщо гармонії не було і ці дві частини не синхронізовані між собою,  то одна починала пригнічувати другу. Якщо у людської половини сильною стороною був самоконтроль та інтелект,  то у тваринна керувалася інстинктами і почуттями. 
От і виникало, так зване, роздвоєння особистості.

Артем же так відчайдушно хапався за свою людську сутність, так щиро вірив, що втратить свою особистість при злитті, що відчайдушно шукав спосіб обманути долю. Вважав справжній дар за прокляття.  

Близнюки переглянулися і зрозуміли один одного без слів.  

- Артем,  ти наш друг, брат. Тож ми будемо до кінця з тобою і не підведемо. Хоча і не схвалюємо твій вибір.

- Та то твій вибір. Твій шлях. А ми тобі допоможемо.

- Тільки давай більше без небезпечних ритуалів, - Степан ляснув зовсім не легенько друга по спині.

- Дякую.  Ви справді найкращі.