18. Карти на стіл

Найбільше Ганну здивувала реакція подруг. Вони привіталися з хлопцем так, ніби в клубі взагалі нічого такого не сталося і цей предстаник чоловічої статі не кидався на людей,як навіжений. Та що ж, якщо вони не переймаються, то і їй не варто.

Юля вічливо посміхнулася і трохи відсунулася, щоб звільнити місце для Ганни. Артем же сів на вільний стілець і з якимсь дивним виразом обличчя оглянув присутніх за столиком. Він якраз і почувався не зручно, бо треба якось реабілітуватися в очах цієї мініатюрної колючки. В голові прокручував різні варіанти та жоден на пасував.

Рапртом до нього дещо дійшло. Обзиваючи себе на чому світ стоїть, ляснув по чолу.

Він же не представився. Ну те, що з деким він вже знайомий варто промовчати.

Як то кажуть, посміхаємося і махаємо.

- Дівчата, хочу вибачитися за нещодавне... Хм.. непорозуміння. Давайте знайомитися. Мене звати Артем.

- Юля.

- Марина.

- Ганна.

Підійшла офіціантка і принесла замовлення, зроблене хлопцем. Він розсудив, що солодким зможе хоча ж трохи задобрити цю малявку. Що там ще люблять дівчата? Квіти, компліменти і різні дрібниці, на кшталт м'яких іграшок і біжутерії. Але для такого поки що завчасно. 

Головне не переборщити, щоб вона не закохалася швидше, ніж це потрібно. Зараз треба просто втертися в довіру. 

- Вибачте, можу замовити брускети з лососем Та сиром? - Ганна звернулася до офіціантки, що якраз закінчила перекладати замовлені десерти на стіл.

Артем шоковано дивився на дівчину і вже готовий був сам собі дати копняка за те, що не помітив, що вона голодна. То й не дивно, адже кілька годин вони обходили торгівельний центр, а потім ще салон краси. Він і сам би не відмовився від соковитого стейка, або запечених реберець, та тут в меню були максимум легкі закуски. Тож, можна сказати, що зараз у нього випала позапланова година розвантаження шлунку.

- То чим ви, Артеме, займаєтеся? Окрім перукарства та бара-бара по туалетах. - Ганна відверто знущалася з нього. І хоча Артем намагався не показувати, але якраз перед нею йому було соромно. - Я так розумію, що перше — це просто підробіток, а друге- хоббі.

- Моє хоббі — робити жінок щасливими. От що б Ти зараз хотіла? В цей конкретний момент.

Марина, почувши ці слова попирхнулася кавою, а Юлія ледве стрималася, щоб не засміятися. І хоча вони розуміли, що потрібно допомогти цьому самозакоханому блазню сподобатися їхній подрузі, та все ж нічого з собою не могли зробити. Цей екземпляр точно не був створений для серйозних стосунків.

- А якщо жінці для щастя замало, - Юля вдала, ніби двома пальцями тримає щось невелике,- твоєї харизми для щастя?

- Наприклад? В тебе ж є чоловік для здійснення твоїх бажань.

- Так. Але конкретно в цей момент, чоловіка поруч немає, а мені для щастя бракує кілька нових ґаджетів.

- На мене не дивіться. - Марина підняла руки, немов захищаючись. - Мені минулої порції “Щастя” вистачить до кінця життя. Тепер іншого чарівнка буду шукати.

Останнє речення вона сказала тихо Юлі на вухо. Очевидно, що слух хлопця теж вловив сказане дівчиною. Це його дійсо насмішило. Якби він не знав ким насправді являється білявка, то міг би припустити, що вона ревнує. Але ще під час зустрічі у Інги та ясно дала зрозуміти, що не має жоного бажання на продовження. Не те, щоб він хотів цього. Але більш звичним було те, що це він завжди встановлював допустимі рамки відносин.

Та що поробиш. Вона просто трохи випередила його, озвучивши те саме, що він думав. Тож можна було заспокоїтися і не переживати, що блондинка якось буде палиці в колеса вставляти через недоречні почуття чи сподівання.

- Та все ж таки, що тобі бракує, щоб почуватися максимально задоволеною?

- Мені хочеться їсти. А ти своїми двозначними натяками псуєш мені апетит.

- Ніяких натяків. Тільки щире бажання потішити прекрасних дам.

- Або не дам. - продовжила вовчиця.

- Або дам, та не вам. - веселилася Ганя і дівчата теж почали сміятися. Атмосфера поступово ставала все менш напруженою.

 - З вами, дівчата,  весело. То як давно ви знайомі? Працюєте разом?

 - Так. Вже кілька років.  А ви як давно знайомі? - дівчина подивилася на Артема і Юлю. - От тільки не треба.  Я ще в клубі звернула увагу,  що ти, Юля, називала його ім'я. 

  - А ти спостережлива.  - хлопець не міг зрозуміти,  як йому реагувати.  Адже його план полягав на тому,  щоб вдавати незнайомця. А тепер доведеться якось викручуватися, щоб не спаплюжити все на самому початку. 

 - Насправді я знаю Артема вже давно, - вовчиця почала говорити і відчула легкий удар по нозі. Що ж, вона йому це ще пригадає. - Хоча ми і не горіли бажанням спілкуватися ніколи. Просто наші батьки давно приятелюють,  от і нас час від часу  запрошують на свої посиденьки.  

 - Так, - нарешті до нього дійшло,  що саме каже його партнерка по нещастю,  - нас навіть не можна назвати друзями. Занадто ми різні. 

 - Ну, судячи з  того,  що ви влаштували в клубі,  то це не дивно. Чи навпаки,  дуже дивно...

 - Ох, Ганню,  просто цей бовдур,  - Юля спеціально зробила вираз максимально байдужим, - весь час закладається з друзями на різні бздури. І не дивися так на мене! Вона мусить зрозуміти,  що ти не повний придурок,  ще є куди рости, - очевидно Артему її слова були не до вподоби,  але все ж тримав себе в руках, намагаючись допетрати,  до чого вона веде, - Так от, Його попереднім парі було... ну сама розумієш.  Тут люди, тож не будемо озвучувати всі подробиці.  

 - Марино, - Ганна зі співчуттям поглянула наподругу.

 - Анька, та все добре.  Він мені одразу все пояснив, - безтурботно посміхнулася білявка і добре копнула під коліном хлопця. - Ми ж дорослі люди і можемо один раз  дозволити собі маленьке божевілля. До того ж,  він обіцяв добре віддячити за дрібні незручності 

Артем ледве не покусав дівчат за такі образливі для його чоловічої натури натяки. Але все ж тримався, намагаючись вдавати безтурботного та сповненого доброзичливості хлопця. Якби не було потрібно, щоб мале дівчисько саме віддало своє волосся,  то він би вже давно пішов звідси. Але ж терпіння в нього теж не безкінечне.