15. Наказ Альфи

- Що ти зробив? - розлючений рик супроводжувався гуркотом розтрощених меблів.

- Тато, я не розумію, чому ти так розлютився.

- Ти бовдур, чи прикидаєшся?

- Це моє життя і мій вибір! - Артем вперто подивився батькові у вічі.

- Ох ти ж диви, який куципердик збунтований. Твоє життя... Тобі ж не 15 років, щоб такі дурниці робити. Чим ти думав?

Хлопець набрав повітря в легені але батько не дав йому і слова вимовити.

- Стій! Не треба! Знаю я чим ти думаєш. Можеш не демонструвати. Тільки ж до добра це не приведе.

- То тільки на три роки. Тобі треба заспокоїтися.

- Мені треба було тобі вуха повідривати!

Старший Войтюк суворо подивився на сина і махнув рукою. Він добре знав, чим можуть закінчитися подібні ігри з долею.  

- Ти взагалі збирався мені сам про це все розповісти? Чи сподівався, що я не помічу, що з твоїм вовком щось трапилося? Ти ж раніше не був таким ... Ех, навіть слів немає. - махнув рукою і сів у єдине вціліле крісло, - Добре що хоча б Інга попередила.

- От бачиш, вона сама дала згоду. Отже немає про що хвилюватися. Якби це було небезпечним для мене, вона б відмовилася.

Впевнена інтонація Артема не переконувала. Адже батьківське серце не обманеш зухвалим виглядом. Єдине, що стримувало Миколу Івановича від того, щоб заборонити сину здійснити, можливо, найбільшу помилку в житті, це вранішній візит віщунки.

"- Така доля твого сина. Це його дорога до щастя... або до краху. Все в його руках. Ти мусиш дозволити йому пройти цей шлях самостійно. Якщо відмовишся, то він поїде, щоб спробувати втікти від потягу до пари і загине.

- І що, нічого не можна зробити? Якось уникнути?

- Нажаль... Він не хоче поступатися своїм безтурботним життям, не замислюючись над наслідками. Він сам мусить захотіти бути з тією дівчиною.

- Це моя провина. Не допильнував. Не доглядів.

- Ні. Миколо Івановичу,  це не правда. Така його доля. Нажаль, це ще не все. Найбільша проблема в тому, що на ту дівчину, Ганну, не впливає парність. Для неї не існує нічого такого.

- Але ж це не можливо?...

- Я і сама була здивована. Але правда така, що він мусить її закохатися в себе по справжньому, без жодних надприродних сил. Все в його руках. Якщо він сам все зіпсує, то ніхто не зможе допомогти.

- Поясни.

- Артему не можна знати про це. На Ганну не діє жодна ворожба. Її ніби не існує для нашого світу..."

Старший Войтюк стиснув пальцями скроні, відганяючи спогади вранішньої розмови. Він був вдячний за те, що Інга погодилася допомоги. Але, з іншого боку, відчував, що дівчина не все йому розповіла. Вона завжди така була - частину інформації відкривала тільки тоді, коли сама вважала за потрібне. Ніякі прохання, погрози чи шантаж не допомагали. Свого часу не бракувало психів, що мріяли підкорити собі світ під повнею. Але віщунка навіть під тортурами нічого не відкрила. З тих пір з нею завжди ходить хтось для охорони. Останні десять років ця роль належить Романові.

- Слухай сюди, казанова блохастий, Інга сказала мені, що ти мусиш бути поруч з тією дівчиною. Я вже попросив знайти можливість викупити квартиру поруч з нею.

- От якого біса мені треба та коробка з віконечком?

- Бовдуре, не допроваджуй мене до сказу, бо я тобі насправді вуха повідривати можу. ТИ БУДЕШ ЖИТИ ПО СУСІДСТВУ З НЕЮ!!! Зрозуміло тобі?

- Але я можу з'являтися біля неї раз на якийсь час і все. Я ж для того і затіяв все, щоб бути на відстані.

- Ти можеш лізти хоч на кожну дівку, що згодиться пустити тебе між ноги, але з цією Ганною мусиш бути в гарних стосунках. Ясно? Можеш вважати це наказом свого Альфи!