14. Важке рішення

Артем не міг заспокоїтися. Після того, як зірвався, почувши її запах, голос, побачивши ті сірі очі... Він місця собі не знаходив. Всі свої емоції перетворював на гнів. А на кого треба гніватися? Ну звичайно ж не на себе.

Подумаєш, розслабився з її подругою. То взагалі була необхідність, щоб відстояти свою автівку. Свою хижу ластівку. Він же просто не мав вибору.

А вона... Вона приперлася в цей клуб, може навіть спеціально для того, щоб його впіймати. Напевно і подругу взяла для цього саме таку, як він любить. Ех, гарна зараза. Така точно не буде труїти мозок рожевими шмарклями про кохання. Може вони не такі вже й подруги? Просто знайомі...

Та ні. Та мала так кинулася захищати білявку, що навіть сумніватися не варто.

А як вона на нього тоді глянула. Аж серце ледве не зупинилося. Така мініатюрна, а готова була руку йому відірвати, щоб відпустив її спільницю. Точно! Вони спільниці. Спеціально це все організували, щоб його заарканити.

Не на того напали.

Тільки звідки вони знали де його шукати? В'ячеслав запропонував своєму брату піти до клубу і запросити його, а потім нав'язав те парі. Може то він допоміг дівчатам дізнатися де його шукати? Ще й вовчиця поруч крутилася. Неспроста ж вони всі в одному місці зібралися. Ну не буває таких збігів, а значить, та малявка з'явилася там не просто так.

Якби не парність, то в неї не було б жодного шансу. Вона ж така... Звичайна. Ніяка. Не в його смаку. Але свій єдиний шанс, певно, вирішила використати і відхопити ласий шматок, щоб добре влаштуватися в житті.

Ці думки так гарно вклалися в його голові, що інших варіантів навіть не припустив.  І яким же було його здивування, коли виявилося, що друзі нічого не знали. Коли Артем почав звинувачувати у підставі Славка, то йому швидко нагадали, що він сам спочатку звернув увагу на біляву дівчину біля барної стійки. Хлопці ж просто веселилися і навіть не здогадувалися, що з її друзями, яких вони помітили вже пізніше, щось не так. Це правда. Вони не брешуть.

Що ж, як би там не було, а ця парність йому зараз не сіла не впала. Треба піти до Інших і вмовити її заспокоїти вовка. Звичайно ж, це має свої наслідки. Все має ціну. Але його свобода дорожча.

Впевнившись у правильності свого рішення, вирушив до будинку, що стояв майже в лісі. І яким було його здивування, коли він відчув, що там зараз вже знайомі особистості. Хотілося вхопити декого за тонку шию і вичавити всю правду. Але на ґанку було лише двоє чоловіків, жінки, очевидно, сховалися в домі, коли зрозуміли, що він іде сюди. Промайнула думка, Інга теж в цьому замішана.

***

- ... Вона призначена для тебе?

- Так! - виринає зі своїх думок і почуття гніву накриває його лавиною коли він дивиться на Юлю з чоловіком, - Ви знали? Це ви все влаштували?!

- Артеме, - Інга звернулася до нього, - вони нічого не знали і те що вчора сталося - чистий збіг обставин.

- Але вони були на зупинці... - гарчить у відповідь.

- На якій зупинці? - дівчата здивовано переглядаються.

- Де ви вмовляли ту вашу ... Ганну, - випльовує ім'я дівчини і поглядом пропалює діру в вовчиці, - звернути увагу на мене.

- Та я навіть не знала, що ти там був! Стояв за тими кущами осторонь, я взагалі не роздивлялася. Ми просто жартували.

- Дожартувадися, вашу... Трясця! Як ви знайшли мене?

- Повторюю, - Ігор не витримав і вступився за дружину, - ніхто не знав і не шукав тебе. Дівчата лише хотіли розвіятися. Хто ж міг подумати, що таке станеться. Світ не крутиться навколо тебе. Та й взагалі, серед тих, кому я міг би побажати щастя з Ганою, ти навіть в першу сотню не входиш!

Артем несподівано підскочив і спробував кинутися на зухвалого перевертня, як раптом між ними опинилася чиясь постать. Роман, котрий мить тому був за кілька метрів та ще й з другої сторони столу, немов телепортувався зі свого місця.

Він оманливо спокійно промовив:

- Прошу сидіти спокійно. Не хотілося б турбувати господиню дому. Майте повагу до неї.

Але від його крижаної інтонації хотілося сховатися десь на другому кінці світу.  

- Я можу дати тобі лише три роки. - тихо сказала віщунка, - Твій звір сильний і не хоче поступатися.

- Я розумію.

- Але ціною за цей час буде те, що коли три роки мине, більше жодна жінка, окрім Ганни, не зможе стати твоєю парою.

- Пх! Якось розберуся.

- Не перебивай мене, дурню! Ти відчуватимеш притягання пари, а вона ні.  Ти готовий заплатити таку ціну?

- Навіть не сумнівайся. - зухвало відповів Артем.

Раптом очі Інги немов застелило туманом, її голос звучав глухо, без жодної емоції:

- Повня забере твого вовка на три роки, за умови, що ти оберігатимеш ту, що призначена. Без неї звір не прокинеться.

Запанувала тиша. Це була найстрашніша доля для перевертання - втратити свого звіра. Хоча часом вони і були змушені вдаватися до чогось подібного, щоб врятувати від смертельної туги  тих, хто втратив свою пару, але буз незамінним для зграї. Адже такий ритуал дозволяв звірові забутися уві сні, а людській половині - витримати  безодню розпачу набагато легше.  Та часом закінчувалося тим, що спляча частина душі так і не прокидалася. А без душі жодна істота не зможе жити нормально, залишається таке собі існування без бажань і надії.

Тим більше було здивування присутніх, що перевертень хоче ризикнути, щоб не пов'язувати своє життя з тією, що може бути найдорожчим скарбом для нього.

Всі дивилися на зеленоволосу дівчину і того, хто не бажав цінувати дарунок долі. Справжній телепень.

- Три роки, Артеме. І молися, щоб по закінченню цього терміну вона прийняла тебе. Бо інакше будеш сам.

Запанувала тиша. Вимушені свідки цієї розмови не знали, як реагувати. Здавалося, навіть вітер стих, а повітря перетворилося на в'язке желе. Кожен подих давався важче від попереднього.

- В повню принесеш мені пасмо волосся, що вона віддасть тобі з доброї волі.

- Це ж післязавтра!

- Ти ж розумний хлопець. Вигадай щось. А зараз вам всім час іти. - поглянувши на Романа додала, - Зарезервуй столик на двох у "Маестро" на понеділок.