12. Людина чи ні?

Будинок Інги стояв трохи осторонь від інших. Вона віддавала перевагу спілкуванню з природою, тож ліс підходив практично впритул до чорного входу. Там, на терасі ніжилася у проміннях вранішнього сонця дівчина.

- Знаєш, Ромо, я вперше в житті не знаю як маю діяти. Навіть тіні мовчать, - вона накинула на плечі ковдру, бо тіло пронизав холод, коли згадала нічного потойбічного гостя. - Дякую, що допоміг повернутися.

- Ти ж знаєш, що я тобі завжди готовий допомогти, - той знизав плечима.

Колись зеленоволоса віщунка врятувала його новонародженого брата від смерті. І тоді, щоб віддячити, він поклявся у вірності. Всім було відомо, що віщунка бажаний трофей для кожної зграї. Та не тільки. Хто ж бо зможе захистити її краще від нього, найсильнішого ведмедя  по цю сторону гір. То досить висока ціна і він був готовий її заплатити. Але Інга всіх здивувала, погодившись лише на тринадцять років. Десять з яких вже минули.

Він всюди супроводжував дівчину. Навіть жив в одному з нею домі. Але, попри всі плітки та домисли, їхні стосунки ніколи не мали романтичного чи сексуального підтексту. Натура Романа не дозволяла йому бути з жінкою, що не подобалася його звірові. Звичайно ж, Інга була вельми привабливою особою, не мала жодних проблем з тим, щоб комусь сподобатися. Та все-таки не йому. Але і він її взагалі не цікавив як чоловік. Як охоронець - так, як помічник - так, як робоча сила - так. Але як коханець - ні. І це ідеально пасувало обом.

Коли вночі віщунка спробувала з'ясувати у тіней, що саме тоді сталося в клубі, то її ледве вдалося повернути до життя. Щось, або хтось не відпускав. Але це, в свою чергу, дає зрозуміти, що відповіді краще шукати серед живих, а не мертвих.

- Зараз тут будуть гості. Приготуй ще три крісла.

Роман мовчки розвернувся і через хвилю виніс ще три плетені з лози крісла і три тонкі ковдри. Коли приготування були закінчені тендітна рука вказала на вільне місце трохи позаду і чоловік безшумно сів. Він добре чув кроки трьох осіб, що наближались до тераси але навіть не ворухнувся, бо на них якраз чекали.

- Доброго ранку, - першим привітався Ігор.

- Доброго ранку, - одночасно вимовили всі присутні жінки. Лише Роман мовчки кивнув головою в знак привітання.

- Сідайте, - запросила жестом господиня, - і розповідайте.

Гості переглянулися.

- Спочатку ти, Юле. Бо, наскільки я вже знаю, ти перша познайомилася з тою дівчиною.

- З Ганою. Так. Я влаштувалася до банку, щоб не збожеволіти вдома в чотирьох стінах. Ванька тоді тільки почав ходити до садочку і від самотності я на стіни лізла. Треба було чимсь мізки зайняти, щоб не думати про...- дівчина здригнулася, ніби від протягу, - те, що ставало дедалі гірше.

Юля з жахом згадала день, коли божевільна відьма прокляла її з Ігорем. Та вбила собі до голови, що вона призначена для хлопця, хоча той навіть не дивився в її сторону.  Але коли той разом зі своїм вовком обрали Юлію, то ненормальна спочатку спробувала приворожити свого обранця, але то не вдалося через випадковість. Зілля в останній момент вибили з рук м'ячем дітлахи. Це остаточно зірвало дах навіженій і та прокляла закоханих та їх парність. Чим більше часу вони проводили разом, чим міцнішим ставав зв'язок, тим частіше Ігор переставав контролювати свого звіра, а той немов скажений кидався на кохану. І в той же час, вовчиця дівчини ставала все слабшою, аж поки одного дня взагалі затихла.

Тоді саме Інга підказала їм, що треба тримати дистанцію якийсь час, щоб потім кілька днів можна було провести разом. Через це чоловік був змушений влаштуватися на роботу, де весь час був у відрядженнях. Але це була лише відстрочка. Прокляття набирало сили і кожного разу відстань мала бути більшою, та час розлучення довшим. Навіть після народження сина вони змогли бути разом лише кілька днів. Добре, що батьки весь час допомагали з малим.

Спочатку всі кинулися на пошуки тієї відьми, щоб вона зняла своє прокляття сама. Але з'ясувалося, що під час одного забороненого ритуалу її забрали тіні. Тож далі шукали когось, хто б міг допомогти хоча ж би послабити дію.

Саме тоді, коли надія майже зникла, Юля вирішила шукати працю.

- Я не могла сидіти вдома, не могла повернутися до зграї бо там всі з жалем дивилися на мене. То було нестерпним. Тож я пішла на співбесіду до того банку. Коли я познайомилася з Ганою, то мені зробилося легше. Хоча, чесно кажучи, я не одразу це зрозуміла. Одного разу я розповідала їй, як мені важко бути весь час самій без чоловіка, бо той мусив їздити у відрядження. А вона лише посміхнулася і порадила з ним поговорити, пояснити, що я відчуваю. Вона думала, що проблема в грошах. Я ж не могла їй розповісти всю правду. У мене якось саме вирвалося, що то якесь прокляття. - Юля на кілька секунд замовкла, взявши коханого за руку, - Знаєте, що Ганна відповіла на це? Що якщо ми його не заслужили, то і бути його не може. Адже лихі наміри не діють проти хороших людей.

- Я слухаю, але не можу зрозуміти, до чого ти ведеш. - Інга уважно подивилася на гостей. - Вона познайомила тебе з якоюсь могутньою відьмою чи що?

- В тому то і справа. Ганя не вірить у містику, потойбіччя і надприродне. Вона звичайна людина. Але при цьому не звичайна. Я не знаю, як це пояснити. Коли я знову відчула свою вовчицю, то трохи не збожеволіла від щастя. Навіть кілька днів відпустки взяла, щоб побігати лісом. Власне тоді ми з Ігорем вирішили, що Ганна або щось знає, або когось знає. Тож коли він повернувся, ми в першу чергу запросили її в гості. Але навіть слова про нашу природу не могли вимовити. Все, що вдалося, то запитати, чи вірить вона в надприродне. Уявіть, в якому шоці ми були.

- Шляхом спроб і помилок ми з'ясували, - подовжив розповідь Ігор, - що в присутності Ганни ми не можемо відпусти звірів, хоча чуємо їх добре. Не можемо нічого розповісти про будь-що, що не відповідає світу людей. Ми так захопилися цим дослідженням, що не помітили, що минув тиждень. Тиждень разом і жодного натяку на втрату контролю. І це при тому, що попередні рази ми і двух днів не витримували.