11. Невдалі переговори

- Знаєш, Юль, ти мала рацію. Марина точно не буде вважати цей вечір зіпсованим, - Ганна промовила, коли сміх трохи схлинув. - Там у неї таки-и-ий, - показала руками щось величезне, - анти стрес.

- Навіть не хочу знати. Дочекаємося на неї і їдемо додому.

- Може я на таксі?

- Наша пісня гарна й нова... Повторюю, ти ні в чому не винувата.

- Та не в тому справа. Мені соромно Марині в очі дивитися.

- І чому ж тобі соромно? - з'явилася ніби нізвідки білявка. - То мені має бути соромно. Але ж ми дорослі люди. Давайте зробимо вигляд, що я там була сама.

- Марино... - грізно глянула на подругу Юля. - Я не хочу нічого знати. Але ... Гань, в тебе телефон вже червоний.

- Ой, справді. Як ти в такому шумі почула. Зараз повернуся, то Галина Петрівна дзвонить.

- Іди вже, безсмертна поні, - махнула рукою Юля і повернулася до чоловіка, - Скажи, ти теж це відчуваєш?

- Так. Схоже ти, Марино, трапила на сина нашого альфи. Він тобі нічого не зробив, не погрожував?

- Чого раптом?

- Бо ми чуємо не лише ... запах вашої близкості, але і його гнів.

- Святі їжачки!  Ганна!!!

Марина розвернулася, щоб наздогнати подругу, як хтось її схопив за руку і потягнув в бік. Що ж, пестощі скінчилися і, вже колишній, одноразовий коханець показав зуби. Справжні гострі зуби.

Він ледь стримувався, щоб не перетвориться у вовка.

- Де вона?

- Відпусти мене! Вона нікому нічого не скаже.

- Де вона?!

- Вона нічого не знає. Не рушай її.

- Курва!!! Питаю в останній раз. Де, до бісу, ВОНА? - в голосі звучала неприкрита погроза.

- Артеме, відпусти її, - кинулася на захист подруги Юля і вже майже дісталася до них, як Ігор перехопив дружину і міцно стиснув у своїх обіймах.

- Кохана, не робить дурниць. Заспокойся. - промовив до своєї жінки, а потім до розлюченого перевертня, - Артеме, відпусти її. Вона ж не знала хто ти.

- Та мені до сраки, знала вона чи ні. Де та друга?

- Ганя тут ні до чого. Вона навіть не знає про нас. Вона ... звичайна людина... - голос Юлії затремтів.

- О, Тьомчику, ти впіймав справжню літавицю *, - співучим голосом промовила Інга, - Ігор. Юля. Дивлюся, у вас все добре. Не дарма мене сюди шлях привів. Але, все ж, потім розповісте.

- Я не літавиця, - вигукнула Марина, а  наступне прошепотіла, - Не чистокровна.

- Я аж позеленіла від цікавості. Степан, ти знав що у тебе такі гості?

Артем вже не міг стримувати свого вовка. Дівчина, котру він тримав, теж виглядала не зовсім нормально. Її супроводжуючі теж ледве залишалися в людській подобі. Тож не витрачаючи дорогоцінні секунди на подальші балачки та щоб відвести очі від  катастрофи, що могла статися, Інга почала виплітати руками ворожбу та промовляти заговор.

Тенета, що до тих пір стримували перевертнів від обороту зникли і...

Нічого не сталося.

До них підбігла дівчина, мала на зріст, з виразними очима та довгим каштановим волоссям. Вона почала відтягувати блондинку від спантеличеного Артема, щось говорила про відповідальність за вчинки, роботу, таксі. Якась нісенітниця.

Людина. Вона звичайнісінька людина.

Інга дивилася на неї і не могла зрозуміти, що діється. Чому раптом її ворожба не спрацювала? Чому ніхто не перевтілився, хоча їх ніщо вже не стримувало? Чому вона не побачила цю дівчину? Адже у неї було видіння. Все, до цього моменту, відбувалося точнісінько як там. Аж поки не з'явилася ця... А хто, власне, вона? Як сталося, що вона водиться з проклятими  перевертнями та напівкровкою?

Ворожія хотіла про все це розпитати, але слова почали плутатися, застрягли в горлі. Вона вперше в житті була здивована і не розуміла, що діється.

- Інга, прошу тебе, забери Артема. Ми з Юлею завтра приїдемо і все пояснимо.

- І її візьмете, - ледве вичавила з себе та, і махнула головою до хлопців, що стояли по боках, щоб зайнялися товаришем.

- Добре, вона теж приїде. Ганна, заспокойся. Все гаразд.

Вона, немов ві сні, спостерігала, як дивна дівчина дивилася на всіх присутніх переляканими очима. Намагалася всіх заспокоїти та ще щось говорила про те, що їй треба їхати, бо завтра терміново мусить бути в праці.

Коли всі розпрощалися та розійшлися, все ще  спантеличена жінка, попросила дізнатися про цю Ганну. Так її назвали подруги. Роман хотів сам цим зайнятися, але сьогодні вона не могла його відпустити. 

 

***
 

* Літавиця - Дух , в українському фольклорі, що опускається на землю після заходу сонця у вигляді зорі. Напрочуд вродлива та зваблива дівчина: струнка, русява, зеленоока, рухається завжди легко та витончено. Зваблює молодих чоловіків, випиває з коханця всю силу, може забрати й життя..