7. Найкраще рішення

Ліс зустрів збентеженого вовка заспокійливим шелестом листя. Нашіптував про плинність життя. Дарував волю. Дозволяв скинути набридливий наліт міста та приймав в свої обійми непокірне дитя.

Кожне дерево, камінь, рівчак, вітали своєю мовчазною присутністю. Неначе направляли і оберігали від необдуманих кроків. Давали примарливу ілюзію  єдності з природою.

Звір метався, не розуміючи, чому тут немає польових квітів, чий аромат не давав спокою. Біг вперед, в пошуках образу, що постійно зникав, розчинювався в відблисках вечірнього сонця.

Виснажений і розгублений він повертався до галявини, на котрій зосталися сховані речі. Зробивши останні кроки вовк з розпачу завив. А за хвилю на його місці вже стояв Артем.

Відголосся почуттів звіра метушливим роєм носилися в голові. Розтріпав руками волосся, ніби відганяючи непрохані думки, вдягнув на себе лише спортивні штани і пішов в бік новенького готелю.

Майже весь цей ліс був визнаний заповідною територією. Тут не можна було полювати, ходити в походи, розпалювати вогнища. Офіційно заповідний статус лісового масиву тримався через зникаючу популяцію вовків, що тут час від часу можна було побачити.

Але то офіційно. Справжніх вовків тут ніколи не було.

Кілька років тому зграї довелося поступитися кількома десятками гектарів для будівництва туристичної бази. Простим смертним сюди потрапити було, м'яко кажучи, важко. Кілька разів на рік на базу приїжджали студенти, які годували собою комах і кліщів в радіусі кілометра. Ще кілька з'їздів різних науковців, та зборів спортсменів і все. Не велика плата за недоторканий людьми простір. 

Весь вільний від гостей час "елітна туристична база" зі всіма вигодами була в розпорядженні справжніх володарів лісу.

***                

- Хей, Тьомич, що це ти сьогодні сам не свій. Щось трапилося?

- Скажімо, деякі, не залежні від нас, життєві обставини змушують мене змінити плани.

- Тільки не кажи, що через місс "я хочу більшого" ти  зараз в такому стані.

- Дідько, я забув попередити, що мені хижачка на понеділок потрібна.

Артем підскочив, як вжалений, на ходу дістаючи телефон. В спину йому прилетів дикий регіт.

- То напевно якась неймовірна краля, якщо тобі так мізки відбило.

- Свят, замкнися! - огризнувся йому у відповідь і одразу приклав слухавку до вуха, - Так, добрий вечір. Це Артем Завадський... Я вам сьогодні автомобіль розмальований підігнав... Так... Ні, більше нічого... До понеділка встигнете?... Так... Добре... Домовилися... Дякую. Всього найкращого.

- Слухай, тобі треба розвіятися. Поїхали до Гнатюка. Там сьогодні самий смак.

- Ні, дякую. Але сьогодні я хочу побути сам. Треба помізкувати над дечим.

- Ну як хочеш. Але ж ти сам завжди казав, що найкраще рішення приходить коли хтось в блодинку входить, - і Свят знову почав голосно сміятися і ляскати товариша по плечу.

Артему цього разу власний жарт здався абсолютно не смішним. Хотілося стукнути самого себе. Але кардинально змінювати свою поведінку не можна, бо це буде підозріло. А зараз йому якомога менше хотілося привертати увагу. Навколо далеко не дурні люди, точніше нелюди, і можу швидко здогадатися що до чого.

До того ж, яка ймовірність того, що він сьогодні знову зустріне квіткову фею? Якщо до цього вони не перетиналися, то значить, що в неї абсолютно інші інтереси. Так що дорога вільна.

- А знаєш що, маєш рацію. Треба випустити пар.

- Тоді скажу хлопцям, що їдемо з ними.

***               ***                ***              ***

Ну от, вдалося урвати трохи часу.

Як ви зрозуміли, Артем з друзями їде до нічного клубу. Що ж він робитиме, коли зустріне свою квіткову фею?