6. Скажи мені хто твій друг

Діставши телефон Марина почала шукати номер таксі. Можна було замилуватися тим, як вона спритно перебирала контакти своїми ніжними пальчиками з елегантним манікюром.

Марина Ковальська була привабливою блондинкою з м'якими пухкими вустами, котрі в хвилі збентеження могла легко прикусити своїми ідеально білими зубами. От і зараз, нахмуривши брови, вона це несвідомо зробила.

- Дівчата, кого є номер таксі? Я вчора чистила телефонну книгу і мабуть видалила випадково деякі контакти.

- Чекай, зараз я гляну. Десь в мене тут було.

- Може давайте я краще Ігоря наберу? - запропонувала Юля. - він якраз зараз має їхати додому. До того ж, якщо хочете, щоб він був нашим охоронцем, то його, як мінімум, треба про це попередити.

- Добре, дзвони и до свого пусика. А я мушу відлучитися припудрити носика.

Марина встала, відкинувши своє довге волосся, і, покачуючи стегнами, відійшла від дівчат. Їй не хотілося визнавати навіть самій собі в тому, що заздрила подругам.

Вона б все на світі віддала, щоб мати такого чоловіка, як Ігор. Високий, мужній, красивий. Але найголовніше те, що він по справжньому кохав дружину. Він дихав Юлею, жив для неї і їх сина. Готовий був весь світ покласти в ноги.

Та чоловік подруги був під забороною. Не хотілося повторювати долю матері, що все життя змарнувала в надії, що її милий піде з сім'ї. А той тільки брав, нічого не даючи взамін. Трув життя і дружині, і коханці.

Ні! Такого навіть ворогу не побажаєш.

А Ганна... О, ця дівчина ніби маленька незабудка. З першого погляду здається, що нічого в ній такого не має. Але для близьких вона неначе змінюється сама і змінює світ. Марина не могла пояснити, чому її притягує в компанію цієї мініатюрної дівчини. Ще зовсім молода, але така розсудлива і спокійна, як удав. Дівчата не раз сміялися з такого порівняння, яким нарік її батько.

Так, навіть в хвилини розпачу, та змогла тверезо мислити, оцінити все зі сторони. І це було вражаючим. Ніби в стресових ситуаціях дівчина перетворювалася на якогось супергероя. Здавалося, що вона не боїться нікого та нічого. Але разом з тим, Ганна залишалася щирою та відвертою подругою.

Вони були протилежностями в усьому. Блондинка і шатенка, з абсолютно різними характерами, поглядами на життя. Та часом здавалося, що ця маленька дівчинка може читати думки, або може передбачати майбутнє. Але ж то неможливо. Як же їй вдається так зчитувати людей?

Так. Марина заздрила. Та сильнішим за заздрість було відчуття вдячності за те, що її прийняли, як свою, як рівну. Дозволили доторкнутися до того світлого та чистого, що несла їх дружба. Тому вона не може дозволити собі скривдити когось з подруг. Ні словом, ні ділом, а ні навіть думкою. Бо зруйнувати завжди було легко. А от вберегти...

Підправивши помаду, та прискіпливо оглянувши блакитну сукню, Ковальська повернулася до свого столика. Там повним ходом йшли збори.

- Ну що, їдемо?

 - Так. Ігор вже чекає. Сказав, що самих нас в те "лігво розпусти" не відпустить.

- От і чудово. Анька, сьогодні ти будеш сяяти!

***

Сьогодні коротенький уривок. Якщо діти не дадуть мені збожеволіти, то ввечері буде ще трохи.

Як думаєте, кого дівчата зустрінуть в клубі?