4. Я в себе одна

 -- Анька, може підемо сьогодні після праці до нашої кав'ярні?  - Марина залетіла до приймальні блондинистим ураганом.

- Я не проти, але треба буде Юлькиного Ваньку забрати з садочку і, якраз по дорозі, передамо хлопця бабусі.

- От і чудово! Сьогодні у нас вечір без чоловіків, - постріляла очима до подруги, а потім додала, заговорницьким тоном шепочучи, - тільки ми вчетверо.

- Що? Так, почекай секунду. Четверо? В мене тільки дві версії: з нами піде ще хтось, або... Розколюйся, хто вагітний? Ти чи Юлька?

- Тьфу на тебе! Ха-ха-ха!!! От же, мале-дурне. Ні! Будемо тільки ти, я, Юля і пляшка мартіні.

- Хочеш сказати, що в кафе аж так розширилося меню?

- Ні, я хочу сказати, що твій траур по одному довбодятлу триває вже четвертий місяць. Та ти ж просто цукерочка! Подивися на себе. Прийшов час закінчувати з твоїм целібатом.

- Скажеш таке. Добре, лети, моя добра фея, до своїх обов'язків. За дві години на виході зустрінемося.

- Добре. Галина Петрівна не буде тебе затримувати сьогодні?

- Ні, скажу, що в мене плани на вас, дівчата, - підморгнула з посмішкою Ганна.

До кінця робочого дня дівчина занурилася в робочий процес. Розсортувавши  кореспонденцію, взялася за документи до підпису. Треба все встигнути, щоб на вихідних нормально відпочити.

За ці три місяці, як вони з Антоном розійшлися, Ганна з головою занурився в роботу. Брала участь в нових проектах, навіть допомагала чоловікові Галини Петрівни з передвиборчою кампанією. Коротше кажучи, робила все, щоб зайняти кожну вільну хвилину і не мати час на самокопання.

Спочатку здавалося, що вона не витримає. Бракувало повітря і легені скручувало, неначе від їдкого диму. Сон не йшов, добре якщо вдавалося задрімати на кілька годин.

Найгірше було те, що спочатку дівчина шукала проблеми в собі. Бо то ж бо завжди кажуть, що жінка - берегиня дому. Що від хорошої жінки чоловік не піде. Та й взагалі у зраді винуваті двоє.

Це вже зараз, переживши всі ті кошмари, можна було впевнено сказати, що в тій зраді були винуваті двоє - Антон і його нова пасія. Бо та теж зраджувала своєму чоловікові.

Був навіть момент, коли хотілося написати тому бідоласі про походеньки його благо-не-вірної. Але не стала цього робити. Не відомо, як би той чолов'яга відреагував, чи не переклав би всю вину на Ганну. Хто знає, може в них то в нормі такі стосунки?

День за днем, шматочок за шматочком Ганна збирала відламки свого життя до купи, викидаючи без жалю все, що нагадувало про колишнього. Випалювала вогнем кригу, що поселилася в її душі, разом з фотографіями та спогадами.

Скільки разів Антон, через спільних знайомих, намагався переконати, що все не так однозначно. Що то була просто дружня зустріч, бо жіночка потребувала чиєїсь підтримки через чоловіка тирана.

А потім, через тих же знайомих, дізналася, що Антон на день святого Валентина зробив тій пропозицію. Все ж не так, то тільки знайома. Бо то ж просто знайомим роблять пропозицію супового набору через тиждень після розлучення з дівчиною.

Санта Барбара якась.

В певний момент Ганна навіть засимпатизувала обраниці колишнього. Бо та прийняла каблучку і... Повернулася до чоловіка. А кинутий хлопець спробував повернутися до Ганни.

О, яка солодка патока лилася з його вуст. І кохає, і жалкує, і зірочку з неба дістане, і весілля зроблять чудове, і все буде добре. Все буде так як раніше.

Навчена гірким досвідом, всі ці пусті обіцянки пропустила мимо вух. А от як раніше вона не хотіла.

Бо раніше, як виявилося, Антон залицявся до кожної працівниці в клубі, всім новим колегам розповідав, що самотній. Але найболючішим було те, що їхнім друзям почав брехати, що Ганна почала вимагати дорогі подарунки, стала меркантильною. Тому ті, хто його пожалів, прикривали походеньки на ліво. А інші мовчали.

Ну що ж. Життя триває. Витягнувши себе з безодні болю і відчаю, дівчина вже не хотіла туди повертатися. Тому сьогодні вона буде насолоджуватися життям. Буде сяяти. Хоча  ж би для себе.

Робочий день підійшов до кінця. Прискіпливо оглянувши себе в дзеркалі, поправила сукню кольору молочного шоколаду і нанесла червону помаду.

Ну що ж, час іти. Дівчата чекали на сходах і весело будували плани на вечір. Перше, і найважливіше, забрати Іванка з дитсадка і доставити його бабусі. І перший пункт плану зайняв менше часу, ніж прощання з малим, але таким чудовим чоловіком.

Юля захоплено розповідала, як її син сам вибирав собі речі до школи. Восени, коли піде до першого класу, він хотів мати найкрутіший пенал з машинка, олівці з машинками, зошити з машинками і рюкзак з... Здогадалися з чим?

З динозаврами. З динозаврами на машинках.

От так обговорюючи вподобання майбутнього школяра, дівчата дійшли до зупинки. Людей на ній не багато, тож були всі шанси швидко дістатися до місця призначення.

Увагу подружок привернув молодий чоловік, що стояв трохи осторонь. Високий брюнет з тілом античного бога, ніби хижак перед стрибком, кожною клітиною випромінював небезпеку та тваринний магнетизм. Погляд мимоволі повертався до його постаті.  Напружені брови ідеальної форми, опущені повіки з довгими віями, стиснуті вуста, що ,напевно, вміло дарують насолоду.

Ідеальні гени. Шкода тільки, що такі екземпляри добре знають про свою привабливість і не соромляться це використовувати.  

- Ганька, ти ж глянь! Та це ж тверда дванадцятка, - прошепотіла Юля, погравши бровами і махнувши головою в бік брюнета.

- О, мені б цього льодяника... - мрійливо облизала пухкі вуста Марина, - Анька, якщо не візьмеш бика за рога, ти будеш шкодувати все життя. Бо такий екземпляр трапляється тільки раз.

Почувши її слова Ганна засміялася. Їй було трохи соромно за те, що так вирячилася на незнайомого хлопця, що аж подруги почали жартувати. Вона, звичайно ж, вирішила брати від життя все, але в рамках розумного. А кидатися на шию містеру ідеальність - то абсолютно безглузда ідея.

- Ну так, дівчата, і що йому скажу?  "Привіт.Я хочу мати від тебе дітей"?