3. Група підтримки

Кажуть що жіночої дружби не існує. Також кажуть що не існує дружба між чоловіком і жінкою. Виходячи з цього, дружба може бути лише між чоловіками. 

Чому? 

Бо так кажуть. А хто так каже? Чоловіки, котрі хочуть, щоб їх жінки не бачили нікого крім них. 

Відділення банку стало місцем, де доля звела дівчат, котрі стали справжніми подругами. 

3 роки тому вони познайомилися на співбесіді на посаду ІТ-шника. Тобто на співбесіду пришла Юлія Олександрівна, молода жінка з схожа на топ-модель. Вона виявилася ідеальною кандидатурою на посаду, навіть не дивлячись на наявність маленької дитини. 

А секретарем в приймальні директора була Ганна Миколаївна. Невисока, зграбна дівчина, що тільки закінчила університет. Не дивлячись на досить юний вік, вона швидко адаптувалася на роботі і навіть змогла сумістити її з навчанням в магістратурі. 

Начальство, в лиці начальниці відділення банку, високо оцінило здібності та кмітливість Ганни і одразу, після закінчення навчання, підписали довгостроковий договір. 

В якийсь момент виявилося що дівчина виконувала деякі функції штатного фахівця з обслуговування комп'ютерів. Виявилося, що він половину нових програм не знає, а що до ремонту то взагалі не має що мовити. Так і з'явилася вільна вакансія. 

Останній кандидат на посаду вже пішов і Ганна, розсортувавши резюме пошукачів, готувала каву. 

 - От холера. Ну чому у цієї Юлії такі ноги довгі? Я теж такі хочу, - скаржилася сама собі дівчина, чекаючи коли філіжанка кави наповниться.

 - А мені подобається ваші груди. Будемо мінятися? - прозвучав веселий голос зі сторони відчинених дверей, - Вибачте, я не хотіла підслуховувати. Забула свій телефон, мусила повернутися.

 - Ганна Миколаївна, хто там прийшов? - запитала начальниця.

 - Юлія Олександрівна. Вона забула свій телефон.

 - От добре що ви повернулися. Завтра заносити свої документи до відділу кадрів. Понеділок може виходити на роботу. Ганна Миколаївна прошу підготуйте наказ про прийняття на посаду. 

 - Добре, Галина Петрівна. Зараз зроблю. 

Оригінальне знайомства не могло пройти марно. Дівчата одразу знайшли спільну мову. Вони мали багато спільних інтересів і тем для обговорення.  Але особливо вони зблизилися через неприємності в особистому житті. 

В той час хлопець Ганни був в армії, а чоловік Юлії часто виїжджав в відрядженнях. Тож, щоб не нудьгувати, вони збиралися на вихідних з Іванком, сином Юлі, в міському парку. 

Дівчата підтримували одна одну, давали поради та допомагали у складних ситуаціях. Одного разу навіть відбили колегу від якогось хулігана. Так в їх тісну компанію потрапила Марина. Ефектна блондинка з вільними поглядами на життя і легковажний характером.

Попри деякі розбіжності вони знайшли спільну мову. І ось їхні посиденьки урізноманітнилися розповідями про чергового обранця Марини. Зазвичай все закінчувалося тим, що ці відносини вмирали не доходячи до чогось серйозного. 

Дівчата весело проводила час. Хлопець Ганни повернувся з армії, знайшов роботу. Пара почала орендувати квартиру. Здавалося, що все добре. Все частіше Антон висловлював бажання взяти шлюб. Навіть почав шукати підробіток, що організувати все самим. 

Власне, тоді як хлопець пішов на підробіток до нічного клубу, у Ганни  почалося власне пекло. Хоча, якщо б її хтось запитав коли все пішло не так, вона б відповіла, що з того моменту, коли вона підтримала хлопця в бажанні піти до армії.

Але остаточно все зіпсулося коли він пішов до того чортового клубу. Антон приходив додому роздратований, міг зненацька зникнути і з'явитися під ранок. Дійшло до того що він заборонив телефонувати йому до праці, навіть перестав вечеряти вдома.

Кожен раз коли Ганна пробувала з ним поговорити, пояснити як вона почувається, той сердився і звинувачував її в егоїзмі. І навіть в його вихідні дівчина мусила сидіти сама, бо завжди було щось важливіше за неї.

Добре що дівчата приходили, намагалися її заспокоїти. Адже його пояснення, що він багато працює щоб заробити на їхнє спільне життя були досить логічним. А коли дівчата поділилися, що бачили хлопця коли той виходив з ювелірного, то здавалося що всі тривоги відступили.

 Напевно Антон готував несподіванку до дня її народження.

Ганна домовилася з дівчатами зустрітися в суботу, щоб п'ятницю, власне свій день народження, провести зі своїм нареченим. 

Приготувавши романтичну вечерю, дівчина почала телефонувати до того, щоб дізнатися о котрій він повернувся додому. Довгі гудки викликали тривогу. Наступна спроба і... абонент поза мережею. 

Всередині все покрилася кригою. Здавалося, що кожен новий подих може стати останнім. Вона все б віддала для того, щоб поплакати і покричати.  Але не могла. Її емоції були немов заморожені. Перебуваючи в том у відстороненому стані, зібрала все що наготувала на вечерю і віднесла сусідам. Хай хоч хтось насолоджується її  стараннями.

Стягнувши з себе мереживну білизну, що була куплена для цього вечора, викинула її до сміття. Вимкнула телефон і лягла спати. Нажаль, сон не йшов. Лід, що розростався всередині, не відступав навіть під теплою ковдрою. 

Несподівано вона зрозуміла що хоче поїхати додому. Дівчатам вона завтра повідомить, що їх зустріч переноситься. А зараз треба замовити квиток на перший автобус. Ганна встала, підійшла до комп'ютеру, щоб увімкнути його. Та ба, той виявився в сплячому режимі.

Образи кімнати пронинихало світло монітору, на якому відобразилося не закрите вікно з повідомленнями. З з іншою. 

Все. Вона зламалася. Її, тепер вже, крижане серце розлетілося на тисячі уламків. 

Побачення! Бісове побачення з іншою в день її народження!!! Бо, трясця їй матері, в інший день вона не може через свого чоловіка! 

Та то ж якийсь поганий анекдот.

Зробивши скріншот екрану, відправила його дівчатам. Потім Ганна купила собі квиток на вранішній автобус і почала збирати речі. 

"Їдемо до тебе" висвітилося на екрані. А Антон і далі був поза мережею.