2. Хочу від тебе дітей

Артем стояв на зупинці затамувавши подих. Він не міг повірити своїм відчуттям. Не міг дозволити собі насолоджуватися цим з запахом.

Іх той же час не міг дозволити собі його видихнути. 

Його друг Я волало в голові з усієї сили "Моя!!".

Хіба може бути щось прекрасніше? 

Навіть його хижачка зі своїм шкіряним салоном поступилася першим місцем. Втому і роздратованість як рукою зняло. 

Раптом йому здалося що це тільки якась примара. Стоячи трохи осторонь, примруживши очі, повільно видихнув і знову втягнувся носом повітря. 

Чорт!!! 

Це навіть кращі ніж кілька секунд тому. Відтепер у нього нова залежність - аромат цієї дівчини. Напевно вона прекрасна, чарівна німфа. Він в голові собі вже намалював образ високої блондинки з блакитними очами. Її м'які округлі форми спокутували його, змушуючи відкрити очі. 

Але ні. Він злякався. Злякався що якщо відкриє очі, цей образ зникне, розвіється разом з вітром котрий знову змінив свій напрямок і забрав з собою польові квіти і молоду траву.

Розплавлений мозок не хотів приходити до тями і повертати свого володаря в реальність. Всі органи почуттів були напружені до максимуму, намагаючись виокремити ще якісь докази існування його тендітної феї. 

Поводивши носом зі сторони в сторону, почав принюхуватися. Весь світ перестав існувати, а сам він перетворився на натягнуту струну. 

Раптом його слух виокремив рівномірний цокіт підборів, що без поспіху наближався до нього. 

"Отак, іще кілька кроків і ти моя! Іди до мене, прекрасна німфа..."  думав Артем. Аж раптом кроки спинилися. 

 - Ганька, ти ж глянь! Та це ж тверда дванадцятка, -  долетів до Артема шепіт з тієї сторони, де припинилися цокати підбори.

 - О, мені б цього льодяника... - мрійливо протягнув ще один голос. - Анька, якщо не візьмеш бика за рога, ти будеш шкодувати все життя. Бо такий екземпляр трапляється тільки раз.

Раптом дзвінкій приємний сміх вибив з його легенів повітря. Він і так не зміг рушити з місця, а тепер його взагалі добило. Здалося, що все життя до цього моменту було сірим і не мало смаку. На цей сміх можна було молитися.

 - Ну так, дівчата що йому скажу?  "Привіт.Я хочу мати від тебе дітей"? - пролунав тихий голос, котрий змусив всю його суть запалати в нових, незрозумілих почуттях.

Та раптом його напіврозплавлений мозок виокремив останні речення. Що? Які діти? Зелені їжачки, він ще не готовий до створення пари. Та й невідомо чи буде взагалі коли-небудь готовий.

Рванувши з місця, Артем в останню секунду скочив до автобусу. Якомога далі від тієї, що мала намір спробувати позбавити його свободи. 

От з нього будуть сміятися хлопці. Він же весь час розповідав, що ніколи не буде шукати пару, бо йому це не потрібно. Самотній вовк - так любив себе називати. 

Ні! Він нікому не розповість про те, що тільки що трапилося з ним. Скільки часу вже живе в цьому місці і тільки зараз зіткнувся з НЕЮ. Скоріше всього ця дівчина не місцева. 

Так, вирішено, він кілька днів перечекає на турбазі перед поверненням до міста. А потім буде уникати публічних місць щоб знову не зіткнутися з НЕЮ. А як тільки всі справи будуть зроблені він виїде деінде. Подалі від небезпеки.

Як то кажуть, хочеш насмішити долю -  розкажи про свої плани.