IX. Максимко

- Сподіваюся, ви без нас не нудьгували. - Олег і Максим підсіли за столик.

- Звісно ні. - Відповіла Галина.

- Я радий. - Широко посміхаючись, як і колись раніше, вимовив він.

- У цей момент до столика підійшли двоє офіціантів і принесли вишуканий обід.

Олег відкрив пляшку шампанського.

- За зустріч!

...Безтурботно минав час. Дорослі весело розмовляли. А Максимка уважно вдивлявся в кожного з них, не перестаючи наминати свій улюблений йогурт. У дитячій маленькій голівці народжувався дуже навіть дорослий план. Його погляд був прикутий до тітки Іри. Він вслухався в її слова, вдивлявся в риси обличчя. Так! Для неї він відведе дуже важливу в його житті роль. Ну що ж, час діяти!

Хлопчик несміло зіскочив зі стільця, підійшов до жінки і взяв її за руку.

- Тітонько Іро, - він пильно подивився в її очі, - ходімо, скупаємося, будь ласка.

Ірина розгубилася від несподіванки, подивилася на Олега, той спокійно посміхнувся.

- А тато піде з нами?

- Ні, тато не любить моря. Напевно, він не вміє плавати.

- Ну, вже ні, я з вами!

- Тоді - наздоганяйте! - Максимка з усіх ніг побіг до моря, а слідом за ним Олег та Ірина. Пізніше, не поспішаючи, підійшла Галина.

- Ну, ось ти й попався! - Над самою хвилею Максим був підхоплений сильними батьківськими руками.

- Постав на місце, я сьогодні ще скупатися хочу.

- Бачиш, який ти? - Олег відпустив малюка, і той весело побіг уздовж хвиль, покриваючись бризками води.

- Ну що, може, поплаваємо, як колись, у юності?

- А хлопчик?

- За ним нагляне Галя.

- Тоді, я згодна.

Двоє, все ще молодих людей, попрямували до каменів, які, вишикувавшись шеренгою, йшли в море.

Ірина зняла з себе сукню, поставила на камені капелюх. Олег оглянув її з ніг до голови й усміхнувся. Як давно він мріяв знову побачити її тіло: стрункі ноги, тонку талію, пишні груди...

- Що? - здивовано запитала Ірина.

- Нічого. Просто... ти чарівна.

- Невже? - Вона посміхнулася і пірнула під воду.

Олег кинувся їй навздогін.

Коли вони виринули, їхні губи зливалися в палкому поцілунку. Обійми були пристрасними й бажаними.

- Стій, на нас же дивляться.

- Вибач, не втримався.

Максимка підійшов до тітки.

- Ти, чому не купаєшся?

- Я не хочу.

- Тоді навіщо ти нас сюди привів?

- Тьотя Галя, мені просто мама потрібна.

Він обійняв руками її ноги, і вони дружно дивилися на двох дорослих і дуже близьких їм людей.

Вони ж, напевно, і не здогадувалися, що ця маленька людина дарує їм новий шанс на любов.

2005 рік.