IV. Ресторан «Перлина»

Дівчина не могла дочекатися наступного дня. А коли прийшов вечір, так довго збиралася, що Олегу довелося близько години просидіти за столиком наодинці.

Коли Іра увійшла до ресторану, хлопець навіть підвівся від захоплення. На ній була чорна вечірня сукня, яка не приховувала жодної лінії її дивовижної фігури. Кучеряве каштанове волосся пишними локонами спадало на її плечі. Яскравий колір помади підкреслював чарівність її посмішки. Здавалося, що з кожним ударом каблука дівочих туфель серце Олега починало битися все сильніше. Ірина підійшла до столика.

- Здрастуйте, Олеже, перепрошую за спізнення.

- Ви якраз вчасно.

Олег встав з-за столу і, відсунувши стілець, допоміг Ірині сісти. Дівчина зняла з плеча сумочку, повісивши її на спинці стільця. На її блюдці лежала біла троянда.

- Яка гарна.

- Ніяка троянда не зрівняється з Вашою красою і чарівністю. Ірочко, я просто захоплююся Вами. У мене не вистачає слів, щоб описати ті почуття, які переповнили моє серце, коли я Вас побачив.

На знак подяки дівчина кивнула головою і посміхнулася.

- Що будете замовляти? - До столика підійшов молоденький офіціант у червоному піджаку та чорних штанях і поклав на стіл меню.

- Дозвольте мені зробити замовлення за нас двох. - Попросив Олег.

- Будь ласка. - Посміхнулася Ірина.

- Я думаю, пані не відмовиться від салату "Коктейль", курчат по-французьки, а на десерт - "Пакетики з бананами". Для себе я замовлю салат "Міністерський", свинину в горіховому соусі, а на десерт - желе з йогурту з чорницею.

- Що питимете.

- Біле напівсолодке.

- Одну хвилину. - Щиро посміхаючись, офіціант пішов виконувати замовлення.

- Це коштуватиме Вам чимало.

- Нісенітниця. Повірте, це лише крихітна частинка того, на що Ви заслуговуєте.

Через певний час принесли вечерю.

- Ось, будь ласка.

- Дуже дякую.

Вечір проходив у спокійній невимушеній обстановці. Ірина була веселою і безтурботною. Але вона сиділа в ресторані, де днями раніше їй заявили, що вона нікому не потрібна. Згадавши про це, Ірина знову засмутилась.

- Ви чимось стривожені?

- Ні, Олеже, все гаразд. Просто три дні тому в цьому ресторані мене кинув мій хлопець, промінявши на іншу.

- Вибачте, я не знав. Ми могли б знайти інше місце.

- Це нічого б не змінило б. Олеже, Ви чудовий хлопець, мені подобається проводити з Вами час, але мені також потрібен час, щоб біль образи вщух, якщо це можливо.

А в протилежному кутку ресторану, за одним зі столиків сидів Костянтин із черговою дівчиною. Він помітив Ірину ще тоді, коли вона увійшла до ресторану, і майже весь вечір не зводив з неї очей. Те, що вона сиділа з іншим, зачепило Костянтина за най вразливіше місце - гордість.

Побачивши, що хлопець весь час дивиться кудись убік, дівчина зауважила.

- Мені здається, тобі не цікаво зі мною. Мабуть, я піду.

- Не в цьому річ. Просто... вибач, я не надовго. - Костя піднявся і попрямував до столика, за яким сиділи Олег та Ірина.

- Привіт, Іро, можна тебе на хвилинку? Мені потрібно з тобою поговорити.

- Нам нема про що розмовляти. І бачити тебе я більше не хочу.

- І все ж, вислухай мене.

- Я ж сказала - йди.

- Вибачте, - Олег підвівся і взяв Костянтина за плече, - по-моєму, дівчина не хоче Вас бачити і з Вами розмовляти. Будьте ласкаві, залиште нас у спокої.

Олег був набагато міцнішим. Помітивши це, а також відчувши на своєму плечі силу його руки, Костянтин роздратовано прибрав плече і, розвернувшись, пішов геть.

Ірина відвернулася, обнявши пальцями скроні. Олег підійшов і обійняв її за плечі.

- Заспокойтеся, все буде добре.

- Я хотіла б піти. Ви не могли б провести мене додому?

- Звичайно.

Розплатившись, вони вийшли з ресторану. На вулиці була тиха червнева ніч. Двоє молодих людей, не поспішаючи, йшли тротуаром, доки не спіймали таксі, яке відвезло їх кудись у ніч.