II. Незнайомець

Прокинулася вона від жарких променів червневого сонця. На годиннику була десята ранку. Прийнявши холодний душ і поснідавши, якщо так можна назвати чашку чорної кави і бутерброд, Ірина вирушила на пляж. Її тягнуло туди, де минулої ночі відчула спокій і розраду - до моря.

Узбережжя було переповнене відпочивальниками.

Високо в небі ширяли гострокрилі чайки. На щоках відчувалися легкі пориви вітру. Дівчина сиділа на одній із великих кам'яних плит, які на метрів сорок заходили в море.

Її погляд завмер десь далеко, там, де хвилі зливалися воєдино з небом. Перед очима, як кадри з кінофільму, пролітали хвилини, проведені разом із Костею.

Як він міг так легко перекреслити все те, що в них було? Невже Костянтин навіть трохи її не любив?

Іра була настільки захоплена своїми думками, що не помітила, як різкий порив вітру зірвав з її шиї легку шовкову вуаль, нещадно кинувши в синє море. Цього не помітила вона, але не інші.

Олег виринув із води і в цю мить відчув, як щось легке й прохолодне торкнулося його сильного засмаглого тіла. Він озирнувся - це була вуаль. Піднявши очі, хлопець побачив прекрасну темноволосу дівчину, яка самотньо сиділа на кам'яній плиті. Він вийшов із води, і не поспішаючи, покрокував до незнайомки.

За кілька метрів від неї Олег зупинився.

- Доброго дня.

Від несподіванки Іра здригнулася і різко озирнулася.

- Ой, прошу вибачення, я не хотів Вас налякати.

- Нічого страшного. - Дівчина кілька разів зміряла його очима вгору-вниз, намагаючись зрозуміти, чого хоче цей красивий білявий юнак.

- Це Ваше? - Олег простягнув промоклу вуаль.

Іра розгублено озирнулася.

- Так, але... Дякую, я не помітила, як її забрав вітер.

- Ви про щось задумалися?

- Мабуть...

- Радий був познайомитися... До речі, мене звати Олег.

- Ірина.

- Дуже приємно. До побачення, Ірино. Можливо, ще зустрінемося.

- Сподіваюся. Дуже Вам вдячна. - Вона посміхнулася.

- Дрібниці. Посмішка Вам личить.

- Дуже дякую.

Олег зробив швидкий поворот і знову вирушив до моря. Іра проводжала його поглядом, оглядаючи струнку фігуру, широкі плечі, що ще не встигли висохнути, впевнену ходу. Очі дівчини були немов прикуті до оголеного тіла хлопця. Зловивши себе на цьому, Ірина зашарілась.

Їй захотілося пити. Вона піднялася і пішла до продуктової ятки.