Розділ 27.1. Зустріч чи розставання?

Наближався полудень. Я добряче втомилася тріпати язиком, а інші, навпаки, сильно розійшлися. Медор навіть стільці виніс, Лілея притягла чай та пиріжки. Про те, що без стола це все було досить дивно, ніхто з них чомусь не думав.

– Коли ви запідозрили, що Брен із Соколів – мані… месник? – Руки нишпорки тремтіли від напруги, але він уперто орудував олівцем, не пропускаючи жодного слова.

Я, здається, втратила суть розмови. Ми перервалися на тому моменті, коли Брен, досягнувши повноліття, почав розшукувати зниклу князівну, і один із найнятих ним людей виявив її сліди на узбережжі. Чи я щось пропустила?

– Не плутайте, – попросила. – Якщо за порядком, то за порядком, і ніяк інакше.

– У мене закінчуються сторінки.

Бідолаха! Перепрацювався. Але чому б не допомогти добрій людині? Я принесла чистий зошит із запасів Мели, Лілея виділила новий олівець. Подяки не дочекалася ні вона, ні я, зате нишпорка зволив сісти на табурет і прилаштувати записи на коліна.

– Ну, далі… – простогнав приречено.

Мені стало його шкода, і розповідь про те, як Брен навмисне провалив випускний іспит, щоб потрапити на літню практику, вийшла зім'ятою і короткою. Про намір сім'ї Сокола відправити хлопця після навчання в Моніт, що повністю перекреслювало його плани щодо розшуку Віоли, я взагалі промовчала.

– Ми прибули до Трясогузок. – Я вирішила пропустити пригоду з візником, щоб не заплутувати королівського посланця ще більше. – Через кілька днів тамтешній власник пивниці загинув від вогню.

– Відкладене заклинання. Його дуже складно створити, – підхопив Медор. – Я їх робити не вмію. Хлопець геній.

– Віола теж. – Мені не сподобалося, що «заслуги» вбивці переважують досягнення княжни. – Вона зачарувала драбину і зробила демона! Дуже сумніваюся, що в неї під рукою були конспекти та підручники!

Нишпорка мляво наказав зосередитися на головному.

Я відкрила рота, щоб продовжити історію, і… Не сказала ні слова. Далі йшлося б про те, що під час знищення попелиці Мела вперше запідозрила Сокола в удаванні. Він поводився як справжній неук, робив типові помилки першокурсників. Але як наш столичний гість сприйме цей факт, я спрогнозувати не могла. Ну а створювати чаклунці неприємності не хотілося.

– У власника пивниці був конфлікт із практикантами, – врятував мене Яструб. – Тож підозрювали всіх.

– Особливо мене, – втрутився Медор. – Через курку. Уявляєте? Курку!

Лілея заткнула йому рот пиріжком.

– А в Трісковнику я все запутала, – зізналася, похнюпившись. – Не думала, що черевокрил – це настільки чудово… тобто шкідливо. Через мене відкладене заклинання і не спрацювало… Я… Пам'ятаю щось таке… Щось підозріле на стіні будинку Ашиша. Мене саме туди знудило, і я стерла майже все…

Схоже на те, що в нас серед білого дня почався вечір одкровень. Та яка різниця? Виговориться – стане легше. Мабуть. Я ніколи не перевіряла, чи правдиве це твердження.

– У Трісковнику спалахнула пожежа, і нам порадили забиратися подалі, – продовжила я, не бажаючи загострювати увагу на шкідливих нахилах практикантів. – Ми приїхали до Ялівця. Жили собі тихо, нікого не чіпали, закони не порушували. – На мене почали коситись, і я зрозуміла, що заходжу надто далеко. – Поки не зустріли князівну Зареську, – додала, зітхнувши. – Не зліться, гаразд? Отут без відступу в минуле взагалі ніяк.

– Та що ти все розтягуєш, бабцю? – не витримав Вальєн. – Маріс торгував забороненими настоянками. В одну з них замість черевокрила потрапив крилочеревець, і ціла сім'я отруїлася. Такого місцеві не стерпіли, пішли на баригу. А в того дружина вагітна, та ще й, казали, одержима. Маріс утікав, Віола марила в гарячці. Серед її безтямних слів був наказ демону відвезти її до Аруна. Все просто.

Судячи з витягнутого обличчя нишпорки, простою він цю історію не вважав. Нічого, потім розбереться. Перечитає записи і зрозуміє, що кінці з кінцями сходяться, а решта – справа розшуку.

– Маріс заявив нам, що через чутки про одержимість дружини запросив до неї гільдійського мага. Той побачив зареєстровану потойбічну сутність, – розказував Яструб, напевно відчувши вдячність натовпу. – Впевнений, і рід назвав, і гроші взяв за мовчання, але Маріс уже зрозумів, що проблема не в його незаконних справах, а в дружині, і з нами не був відвертим. А от Брен поспішив позбутися свідка, поки той не розповів колегам, що ненормальна жінка з Гаївки має демона з печаткою роду Сокола.

– Повернути контроль над власним демоном легко, – з набитим ротом підтвердила Лілея.

Медор відібрав у неї миску з їжею, передав притихлому Аруну.

– Тобі корисніше, – хмикнув.

– Друге вбивство не можна виправдати нічим, це розумів навіть демон, – я повернулася до теми розмови. – Він попросив зупинити господаря.

– Ви не зупинили, – кивнув нишпорка.

– Ніхто не знав, хто він! – вигукнула я. – І нових злочинів не відбувалося! Ми думали, все скінчилось! А виявилося, що Брен не міг визначити, чи Маріс – люблячий чоловік, чи виродок як той, із пивниці, й Ашиш! Хлопець навіть закони про шлюб вивчав на випадок, якщо з'ясується, що Маріс – позитивний герой. Розлученнями цікавився! Брен не звір, яким ви його виставляєте!